Батьки і діти повинні жити окремо

– Мамо, знайомся  це моя Марина. Ми дуже кохаємо один одного хочемо жити разом.

Я ж мама, хіба можу бути проти щастя свого синочка? Якщо хочуть жити разом- нехай живуть.

 Звісно, синку. То я йду речі твої зберу.

– Тобто ?

Син весь пішов у свого батька, не зрозумів  доводиться пояснювати усе і детально розжовувати.

– Синку, ну ви ж хочете жити разом, то треба речі твої зібрати.

– Та ні, дорого зараз орендувати житло і ми ще ж студенти, тому вирішили у тебе пожити. Нам багато не треба. Ми не будемо створювати тобі дискомфорту.

О знаю я це все. Сама жила із свекрухою і усе пам’ятаю, доки не переїхали від неї. Це зараз вони так говорять, а через місяці будуть літати у мене речі. А це все псує стосунки і доведеться сперичатись. Марина навіть не уявляє від чого я її хочу вберегти.

– Іване, ні. Ти вважаєш себе уже дорослим і вирішуєш жити разом із своєю дівчиною, значить повинен вміти забезпечити ваше життя усім. Немає грошей на квартиру, орендуйте кімнату.

– Кімнату? Ти що? Жити із чужими людьми? Ми не хочемо !

Бачте як виходить ? Жити із чужими людьми вони не хочуть, а привести чужу людину до мене додому і жити тут  син захотів.

Марина любить мого сина і цілком погодилась на кімнату, вона ще дякую скаже за мою відсутність. Як тільки діти вийшли,  я одразу заплакала. Дуже хотілось, щоб вони поруч були, але це неправильно. Батьки і діти повинні жити окремо!