Через рік Наталя ощасливила мене, що чекає другу дитину. Я відразу попередила, щоб дочка навіть не думала мені тепер онуків підсовувати, коли їй цього хочеться – я або сама приїду, або до себе покличу, коли зможу. Є ще батьки чоловіка, нехай до них возять. Зрештою, це їхні діти, а не мої. Я виростила дочку в свій час, а також допомогла їй ростити сина до чотирьох років, хоч і не зобов’язана була з онуком няньчитися. То ж я вважаю, що зробила все, що могла

Життєві історії

Через рік Наталя ощасливила мене, що чекає другу дитину. Я відразу попередила, щоб дочка навіть не думала мені тепер онуків підсовувати, коли їй цього хочеться – я або сама приїду, або до себе покличу, коли зможу. Є ще батьки чоловіка, нехай до них возять. Зрештою, це їхні діти, а не мої. Я виростила дочку в свій час, а також допомогла їй ростити сина до чотирьох років, хоч і не зобов’язана була з онуком няньчитися. То ж я вважаю, що зробила все, що могла

Мені п’ятдесят п’ять років, я щаслива мама і бабуся. Давно розлучена, ще працюю, але за вільним графіком. Зараз життя у мене тільки починається, адже нещодавно я познайомилася з чудовим чоловіком і вперше за багато років почуваюся щасливою. Зважаючи на те, що у мене з’явилися стосунки, я почала приділяти менше уваги своїй доньці і її дітям. Наталя, моя донька, не розуміє моєї поведінки і відверто осуджує мене.

«Мамо, май совість, посидь з онуками, ти ж бабуся!» – ось такі слова я все частіше чую від своєї дочки. Чомусь дочка, після того як народила вже двох дітей, вважає мене зобов’язаною няньчитися з ними. При чому, не тоді, коли мені зручно, а коли їй хочеться. То ж я вважаю, що я маю совість, а ось вона немає!

Так, я дуже хотіла внуків і постійно спонукала доньку до їх народження. «Ви народжуйте, а я допоможу чим можу!» – постійно говорила я їм. Але я навіть не підозрювала, що ця моя фраза стане мені потім поперек горла. Спочатку народився онук, який постійно був на моїх руках. Дочка користувалася тим, що вони з чоловіком хочуть догуляти, адже після весілля вони цього не встигли зробити. А я хотіла внуків, то ж тепер маю.

Нічого, я все одно постійно вдома, вже давно віддалено працюю бухгалтером, вже кілька років. Молодь жила тоді зі мною, і мені доводилося часто залишатися з малюком, адже якщо я дала слово – значить треба тримати! Коли онукові було чотири роки, дочка з сім’єю взяли квартиру в кредит. Я полегшено зітхнула, тому що якщо чесно – я трохи втомилася.

Через рік донька знову ощасливила мене, що чекає другу дитину. Я відразу попередила, щоб дочка навіть не думала мені тепер онуків підсовувати, коли їй цього хочеться, я або сама приїду, або до себе покличу, якщо мені це по часу буде виходити. Є ще батьки чоловіка, нехай до них возять. Але до них же далеко їхати – через все місто по пробках, а я зовсім поруч з ними! Та й свати не так вже й цікавляться внуками. Навіть коли внучка народилася, вони не приїхали на виписку, сказали що у них були якісь справи.

Як тільки дочка відгодувала дитину своїм молоком, то знову почалося: «Мамо, май совість посидь з дітьми, ми хочемо сходити в кіно, на пікнік, до друзів і так далі. Я їм кажу: «Беріть дітей і йдіть, я тут причому? У мене побачення, я зайнята!». Дочка відразу обурилася: «Тобі не соромно? Для тебе особисте життя важливіше за онуків?». І починає мене пиляти, що я егоїстка, думаю тільки про себе, замість того щоб думати про святе – про онуків. Поки вона соромила мене по телефону, то почула здалеку голос зятя: «Зовсім не має совісті». Це він так про мене!

Ми після таких слів сильно посварилися. Через тиждень телефонує мати зятя: «Нам тут онуків привезли, ми їх взяли на вихідні, але ми ж з чоловіком в будні працюємо, а ти ні, і поруч одна живеш, так що допоможи дітям!». Це я не працюю? Незважаючи на мою роботу вдома, я числюся на двох фірмах, і мені іноді виїжджати туди треба по першому дзвінку!

Ось тепер у мене проблема: і онуків іноді побачити хочу, і нахабство доньки терпіти не збираюся. Я вважаю, що мені нема за що соромитися. Я молода людина і вважаю, що повинна дати собі шанс стати щасливою.

Це їхні діти, а не мої. Я виростила дочку в свій час, а також допомогла їй ростити сина до чотирьох років, хоч і не зобов’язана була з онуком няньчитися. То ж я вважаю, що зробила все, що могла. Але діти для мене теж дуже важливі. Тепер я міркую, як з ними порозумітися і переконати їх не вимагати від мене неможливого. Не робити мене без вини винною! Тим більше, у мене якраз зараз особисте життя налагоджується, чоловік до мене сватається. Відчуваю, що якщо я погоджуся вийти заміж, то відносини з донькою будуть остаточно зіпсованими.

Фото ілюстративне – fashionable.