Чолов’яга кілька хвилин спостерігав за жінкою, яка розпарювала для кота в окремій мисочці сардельку, різала на малесенькі шматочки, ласкаво припрошувала їсти. В голові вертілася думка: «Мені навіть чаю не запропонувала, з котом носиться як із писаною торбою»

Потрапивши першого разу до Наталчиної господи, Степан не міг не звернути уваги на здоровенного пухнастого котяру, який ліниво потягувався на дивані. І навіть зрадів:

– Якщо моя майбутня дружина любить тварин, то й мене шануватиме, колишня жінка не любила ні котів, ні собак, а якщо бувало зайде чужа курка на межу, то хапалася за дрюка й намагалася вцілити в голову. Наталочка так би не вчинила.

Молодиця взяла на руки свого улюбленця, ніжно погладила по густій шерсті:

– А це мій маленький хлопчик, моє дитятко. Зараз дам йому їсточки, почухаю під шийкою.

Чолов’яга кілька хвилин спостерігав за жінкою, яка розпарювала для кота в окремій мисочці сардельку, різала на малесенькі шматочки, ласкаво припрошувала їсти. В голові вертілася думка: «Мені навіть чаю не запропонувала, з котом носиться як із писаною торбою».

Наталка захоплено показувала фотки свого смугастого в різних ракурсах: на килимку, на балконі, серед квітів. Молодик терпляче слухав її балаканину, а в душі росла ненависть до котяри: «Треба скоріше до неї перебиратися, бо, чого доброго, заведе ще одного кота або купить для нього кішечку. Жити в однокімнатній квартирі із виводком котів не хотілось би».

Дрімав уранці, потягуючи носом приємний аромат, який долинав із кухні:

– Ось воно, щастя – знати, що кохана жінка для тебе щось смачне готує. Стоп, що це воно таке волохате дихає у вухо?

Намацавши на подушці кота, схопив того за шкірки й кинув на підлогу:

– Йди геть! Тепер я тут господар! Це моя жінка!

Не дочекавшись сніданку, одягнувся й зайшов на кухню. Обуренню не було меж:

– Для кота спозарання відварила риби, а мені – учорашній борщ? Чекав кави, ніжного поцілунку…

Та хмикнула:

– Поки котика не нагодую, кави не отримаєш, а щодо поцілунку, то нам не по двадцять років, щоб милуватися та любуватися! До речі, треба розчесати шерсть нашого маленького, а потім випрати килимок, на якому він спить. Піду побазарую, а ви, хлопці, не сумуйте без мене!

Хотів було сказати у відповідь:

– Та я пари шкарпеток за своє життя не виправ, а тепер маю прати котячу підстилку.

Але вчасно осікся, бо не хотів, щоб причиною першої сварки став котяра. Так-сяк переколотив килимок, бурчав під носа:

– Зараз доїм усю рибу, закушу молочними сосисками ще й зап’ю молоком, а скажу, що нагодував кота.

Підкріпившись, вирішив піти вивісити килимок. Відчув, що в капці мокро, нахилився, щоб подивитись, а звідти – кошачий «аромат». Схопив тапка й заходився бити ним кота по морді:

– Твоя робота, ах ти ж нeгідник!

Спересердя виштовхав шкодяру за двері:

– Я у хаті господар, зрозумів?

Зачинив за котом двері й відразу ж його мов струмом ударило:

– А що скажу Наталці? А якщо не вибачить і виставить мене геть?

Мов у воду дивився… До вечора й усеньку ніч разом із Наталкою кликали кота, заглядаючи в усі шпарки біля будинку. Степан відвідав усі навколишні підвали та смітники, навіть заглянув на горище, але результат пошуку нічого не дав. Сусідка Валентина, виглядаючи із вікна, погладжувала котяру:

– Як тільки Наталка вижене Степана, відразу й повернешся додому! Розіп’ємо із сусідкою винa, поговоримо про наше, жіноче. Шукай Степане, шукай, заглянь під отой кущик, а тепер у отой смітник! А жив би зі мною, то катався б, мов сир у сметані. Але з нас двох Наталку вибрав. От і маєш.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини». Автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.