Донька зібралася виходити заміж, але я не піду на її весілля. Вся справа в нареченому, який мені зовсім не сподобався. Я вважаю, що Юля варта кращого, та донька не хоче мене слухати

Життєві історії

Донька зібралася виходити заміж, але я не піду на її весілля. Вся справа в нареченому, який мені зовсім не сподобався. Я вважаю, що Юля варта кращого, та донька не хоче мене слухати

Я завжди мріяла бачити свою донечку в білій сукні, але тепер думаю інакше. Юля заявила мені, що виходить заміж, а я відповіла їй, що не піду на її весілля. Вся справа в нареченому, який мені зовсім не сподобався. Я, все-таки, була кращої думки про свою дочку! Ми з батьком виховували її як принцесу, ростили в комфорті, намагалися дати найкраще. І що в результаті? Знайшла собі кавалера, люблю його, каже, заміж за нього піду! У її обранця ні кола, ні двора, ні освіти, живе в гуртожитку, займається ремонтом квартир!

Моїй доньці двадцять три роки, і на її виховання ми дійсно виклалися по повній програмі. Я не працювала, сиділа з донькою до п’ятого класу. Дівчинку вчили, розвивали, розважали щосили: мало не з пелюшок водили по театрах і виставках, возили по містах і країнах, займалися танцями та мовами, віддали в найкращу гімназію. Все заради того, щоб вона виросла розумницею і красунею.

Я завжди говорила своїм подругам і родичам:

– У мене буде одна дитина, але у неї буде все!

І не тільки говорила, але, ще й старалася, щоб саме так і було: я була в усіх можливих батьківських комітетах, не вилазила зі школи, постійно тримала руку на пульсі. І Юля виправдовувала очікування: росла розумною і активною, добре вчилася, тішила нас. Свого часу ми допомогли їй поступити у хороший вуз, дали освіту, потім через знайомих влаштували на непогану роботу. Здавалося, попереду у нашої Юлечки – тільки краще.

А потім в житті Юлі з’явився ось цей Вадим. Я, взагалі, його спочатку серйозно не сприймала. Наша дочка і він? Просто немислимо! Я довго мовчала, все чекала, що вона сама зрозуміє, що вони не пара. Але ось уже рік майже вони разом. Уже й про весілля заговорили.

Кілька днів тому я прийшла додому з роботи раніше, ніж зазвичай, і застала у нас Вадима. Я наважилася і висловила йому в очі все, що думала. Сказала прямо, що він мені не подобається, і дочку ми з чоловіком ростили не для таких, як він. Про одруження і мови не може бути, адже куди він збирається дружину привести – в свій гуртожиток? Та він за рік дівчину ні разу в ресторан не запросив! А дівчині потрібно дарувати квіти, подарунки, возити в подорожі.

Одним словом, я сказала Вадимові, щоб в своєму домі я його більше не бачила! І я щиро сподіваюся, що більше його не побачу. Вадиму не подобалося чути все це, але він мовчав. По суті, йому навіть відповісти не було що. Тому хлопець зібрався і пішов. Це мене не здивувало, але мене здивувала поведінка Юлі – вона теж зібралася і пішла за ним. Прикро, чесно кажучи. Виходить – дочка зовсім себе не цінує і не поважає, раз вибирає таких ось женихів.

Юля і досі злиться на мене, але я продовжую стояти на своєму. Я доньці сказала, що такого зятя не прийму, і на весілля не прийду. Навіть попередила, що якщо вона мене не послухає, я випишу її з квартири і позбавлю спадщини. Але мої доводи не спрацювали – Юля і Вадим таки зібралися одружуватися. Що мені тепер робити, як вберегти доньку від найбільшої помилки?

Фото ілюстративне – dela-ruk.