Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, яку я прибирала, вона пошкодувала мене, запропонувала працювати в неї секретарем, зарплата 10 тисяч, я була на дев’ятому небі від щастя. Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все відразу почало налагоджуватися

У 22 роки я почала жити у «цивільному шлюбі» з Ігорем, він був старший за мене на 6 років. Все було чудово, «цивільний чоловік» мене дуже кохав. Я дізналася, що стану матір’ю в 23 роки, а коли була при надії на 8 місяці, то дізналася, що у «чоловіка» з’явилася інша, молодша від мене приблизно на п’ять років.

Прочитала смс-ку в його телефоні: «Солоденький, тебе чекати сьогодні?»

І він поїхав, сказав, що справи, бізнес, всякі відмовки і приїжджав вранці. Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала навіть виду, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на день, вдома чистота, все випрасуване, накрохмалене.

А поскаржитися нікому і поплакатися, я сама сирота, ні братів, ні сестер не маю.

Коли я була у стаціонарі, він привів її в наш дім, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив їй двері, а пасія його виходить з ванни в моєму халаті. Ну це все дрібниці. Донечка з’явилася на світ неспокійна, плакала постійно ночами, він посилаючись на те, що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їхав нібито до друга або до брата ночувати.

Я мовчала як могла, тому що дуже хотіла, щоб у донечки був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Він часто почав прискіпуватися до мене через вагу, зовнішність, розум (я погладшала після появи донечки на 11 кг), що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре завжди одягнені, а я навіть не вмію вдягнутися.

Коло його прискіпування поступово розширювалося: не так приготувала, не так щось поклала, то дитина галасує, йди і зробити так, щоб я не чув її. Почав проганяти з дому, а мені нікуди йти, я благала його не виганяти нас на вулицю.

У відпустці по догляду за дитиною я отримувала копійки, молоко у мене відразу пропало, гроші він перестав давати навіть на продукти.

Сам вдома не їв, тільки ночував іноді, мився, переодягався і знову їхав. Часто говорив, що поламала йому життя, що живу в його квартирі.

Це тривало шість місяців. І ось в один «прекрасний» день він з’являється на порозі нашого дому з нею, з Мариною, і каже, що у мене є лише пів години, щоб зібрати свої речі і піти (квартира тільки була його).

Я благала його і говорила, що нам нікуди податися, але отримала тільки свою куртку у руку. Він без перерви повторював: «Подивися на себе, подивися на Марину (Марина красива струнка, в дорогому одязі і з зачіскою), як я можу жити з тобою».

Ось так зимовим морозним вечором, я вийшла з тієї квартири з шестимісячною дитиною на руках на вулицю. Я добре запам’ятала той день. На вулиці темно, восьма година вечора, падав легкий сніжок, світили ліхтарі.

Я стою в осінній курточці, в осінніх чобітках, в одній руці невелика сумка з речами, в інший моя маленька донечка, у мене навіть не було дитячої коляски.

Мобільник мій він мені не віддав, тому що це він його купив. Куди йти? В кишені було тільки 50 гривень. Я йшла в нікуди. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх віднадив від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.

До появи доні я працювала медсестрою, вирішила поїхати туди. Там слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати. Мені дозволили, але лише на одну ніч.

Вранці я пішла в ломбард і заклала золоті сережки і ланцюжок, оцінили в 6 тисяч. Я зняла в цей же день у бабусі кімнатку в дерев’яному будиночку, за 1500 гривень на місяць.

У мене не було постільної білизни, рушників, взагалі нічого. Дарині Сергіївні, господині будинку, було тоді 64 роки, вона нездужала, ледве ходила. Вислухавши мою історію, сказала, що допоможе мені з моєю дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, син не стало кілька років тому.

Роботу знайти було складно, вищої освіти у мене немає, я не довчилася один рік. І тут знову “сюрприз”, колишній чоловік під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде.(Кредит оформлений на мене, а машина у «чоловіка»). Байдуже сказав, що якщо подам на аліменти, то позбавить мене батьківських прав, тому що житла у мене немає і доходу постійного теж.

Я влаштувалася прибиральницею в один рибний цех, за 2500 гривень. Ввечері мила посуд у кафе за 2 тис., на роботу ходила пішки 8 кілометрів. Але на кредит грошей не вистачало, та ще й за кімнату платити. Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в тоненькій куртці і осінніх чоботах.

Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати гнилі овочі та фрукти, на морозі. Ті, що треба було викидати, обрізала і приносила додому, доньці.

Додатково пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок, що проїжджали в дорогих і розкішних машинах, вони були всі красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них, ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні. Величезне спасибі Дарині Сергіївні, за те, що вона сиділа з моєю донькою.

Я приходила додому о першій годині ночі, прала дитячі речі, лягала спати о другій, щоб о 4.30 встати на роботу.

Я не досипала, не доїдала, часто почувалася кепсько. Схудла на 19 кг. Грошей не вистачало. Я 2 роки не купувала собі новий одяг, я стала схожою на безхатька.

Незважаючи ні на що я працювала, тому що не хотіла, щоб мою дитину забрали в сиротинець, сама звідти і знаю що це таке. Я прибирала квартири, мила під’їзди, в загальному заробляла, як могла. Я прожила так 4 роки.

Я не стану описувати детально всі ті випробовування, через який мені довелося пройти. Пройшовши через цілий спектр випробовувань, кредит за машину, на якій роз’їжджав мій колишній, я весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, недоспаними ночами. І життя стрімко почало змінюватися.

Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, яку я прибирала, вона пошкодувала мене, запропонувала працювати в неї секретарем, зарплата 10 тисяч, я була на дев’ятому небі від щастя.

Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все відразу почало налагоджуватися. Я пішла на комп’ютерні курси, довчила рік на юриста.

Ще через 1,5 року мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором в одній великій фірмі, з великою зарплатою, оформила кредит на 3-ну квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт у квартирі, недавно їздили відпочивати з донькою в Туреччину.

Дочка у мене ходить в приватну школу і ні в чому собі не відмовляє. Дарину Сергіївну вона називає тепер бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. За мною упадає чоловік, дуже хороший, директор будівельної фірми.

І ось вона доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею і гаражем. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, тому що має великі борги, якісь проблеми і їй терміново потрібні гроші. Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і дочка. Виходять продавці будинку, як думаєте хто?!

Мій колишній співмешканець і його Марина! Я не могла оговтатися, вони звичайно теж.

Я дивлюся на них і перед очима пролетіли всі ці роки, той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком шестимісячним і 50 гривнями в кишені.

Я стою біля дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача цілком, красива, струнка і доглянута, він лисий, огрядний, той, який безапеляційно подав мені осінню курточку, коли я благала не проганяти нас, і вона – молодичка під 100 кілограм.

Так ми стояли хвилин п’ять мовчки. Знаєте, що я зробила? Я підійшла до нього близько-близько і заглянула йому прямо у вічі. Він навіть не поворухнувся.

Що хочу сказати від себе? Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде добре! Вчіться, працюйте, прагніть до кращого! Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною сталося, я повторюю: ніколи не здавайтеся і не давайте себе комусь обрізати вам крила!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!