І нащо мені був той “заміж” в п’ятдесят? Все життя прожила тихо і спокійно одна. а тут на тобі. Для мене було щирим здивуванням буквально все, починаючи з брудних шкарпеток під моїм диваном, закінчуючи тим, як він сьорбає суп з ложки

І нащо мені був той “заміж” в п’ятдесят? Все життя прожила тихо і спокійно одна. а тут на тобі. Для мене було щирим здивуванням буквально все, починаючи з брудних шкарпеток під моїм диваном, закінчуючи тим, як він сьорбає суп з ложки За матеріалами

Хочу підняти тему пізніх шлюбів. Це дуже неоднозначна тема для багатьох жінок, які не змогли влаштувати своє особисте життя в молодості, а вийшли заміж вже в зрілому віці. До таких жінок відношусь і я. Мій пізній і недовгий шлюб, на жаль, зазнав невдачі і я знову одна. Але про все по порядку.

Таких, як я зазвичай називають «тихоня» і «зубрилка». Я дійсно все життя була відмінницею. Спочатку в школі, потім в інституті, а потім і магістратурі. Мій факультет називався «Бібліотечна справа».

З моїм майбутнім чоловіком мене познайомила приятелька. Друг її чоловіка, вдівець, вирішив, що 58 років ще не вік, щоб киснути одному і вирішив знайти собі супутницю життя на залишок років. Мені ж на той момент було 49.

Знайомство відбувалося у мене вдома, де я вже дуже багато років живу одна. Геннадій мені сподобався. Хороший чоловік, галантний, як і я любить поезію і російську літературу 19 століття. Ми досить швидко знайшли спільну мову і стали зрідка телефонувати.

Потім наші зустрічі стали досить регулярними і в кінці кінців він запропонував мені руку і серце. Я погодилася на шлюб, тому що розуміла – можливо це мій останній шанс створити сім’ю і зрозуміти, як це бути дружиною. Можна сказати – це була моя мрія. Нехай не стала мамою, але хоча б відчую щастя шлюбу. Тим більше, у разі розлучення ділити нам з ним було нічого.

Ми розписалися в РАЦСі, сходили в ресторан з друзями повечеряти. І почалися сімейні будні. Жити він переїхав до мене, так як в його квартирі оселилася дочка з чоловіком і дітьми.

Я навіть уявити собі не могла, який жaх мене чекав.

Усе своє свідоме життя я прожила без чоловіка в домі. У мене давно склався стиль ведення господарства і побуту. Будь-який, навіть  крихітний відступ чоловіком від заведеного мною порядку виводив мене з себе моментально.

Наприклад, лягав на диван, він не акуратно м’яв покривало, яке я, між іншим, сама шила і вишивала. Він постійно приносив перекус і чай в вітальню, щоб телевізор дивитися, ставив гарячу кружку на дерев’яний стіл і нічого під неї не підкладав. Природно на ньому залишалися сліди, які неможливо було вже видалити.

До заміжжя я сміялася, коли чула жарти про розкидані чоловічі шкарпетки, думала міф якийсь. Ну не може дорослий чоловік брудні шкарпетки складувати під ліжком. Виявилося може.

Одного разу я не витримала і попросила його їх хоча б в кошик відносити. Він погодився, але звичка, мабуть, сильніше. А я гидувала брати їх в руки. І взагалі сподівалася, що свій одяг він буде прати сам. Але ні, урочисто приносив мені купку і питав, коли прання.

Спати в одному ліжку теж виявилося дуже незручно. Я звикла засинати під телевізор, вночі крутитися в різні боки і приймати зручні пози для сну. А сон з чоловіком перетворився просто в абсурд якийсь. По-перше, він категорично зажадав не включати телевізор, по-друге, він дико хропів, а, по-третє, мені доводилося спати в позі зарoдка, щоб йому не заважати. Вранці вставала ніби всі ніч пропрацювала. Причому розумом я розуміла, що це все дрібниці життя і не треба так реагувати на побутові незручності. Але, мабуть, звичка, це наша друга натура.

Мене не подобалось буквально все. Як він видавлює пасту, як ставить черевики в передпокої, які, до речі, ніколи не чистив, як противно сьорбав суп з ложки. Мені не подобалось, коли чоловік плутав відведені йому полки в шафі, і його одяг виявлялася в недозволеному місці.

Хоча, напевно, найбільше мене виводило з себе, що він немов у санаторій переїхав. Магазин, готування, прибирання – все на мені. Причому гроші на продукти увесь час чомусь мої йшли. То у нього карта заблокована, то зарплату затримали, а іноді просто віджартовувався, мовляв, ми сім’я, у нас все спільне.

Останньою краплею, яка переповнила чашу мого терпіння стало те, що він вирішив полагодити кран, але в підсумку зламав його, запропонувавши мені викликати майстра.

Ось тоді я всерйоз задумалася: а навіщо мені в домі, по суті, чужий чоловік зі своїми життєвими звичками і способом життя. Виходить, ми, дві дорослі людини, які намагаються ужитися, щоб не бути на старості років самотніми. А чи зможу я його терпіти стільки років? Адже мені лише 50.

Нарешті, я зважилася на розмову. Все чесно йому розповіла і пояснила свою позицію в побуті та іншим нюансам нашого спільного життя. Його відповідь мене збентежив: «Дивно, я думав у нас все добре виходить, ти в чомусь навіть схожа на мою дружину». Ну нічого собі, думаю, тобто він все життя прожив, катаючись, як сир у маслі. Його обслуговували, прали, він ні за що не відповідав. І під старість років знайшов таку ж.

Я людина не спокійна, сцен не влаштовувала. Тому запропонувала розійтися тихо і мирно. До того моменту ми прожили в шлюбі 6 місяців і 3 дні.

Але не тут то було. Виявляється, його донька всерйоз налаштувалися жити в батьківській двокімнатній квартирі, розраховуючи, що він залишиться у мене на віки вічні. А потім, хто знає, може і моя квартира їм у спадок відійде.

Дочка пристрибала до мене з чоловіком і немовлям на руках, мабуть розжалобити хотіли. Спочатку вона довго канючила, мовляв, наш тато хороший, придивіться до нього. Потім на жалість тиснyти стала, мовляв як ми всі разом будемо там жити, у нас двоє дітей. А закінчилося все банальним скaндалом.

3 місяці чоловік мурижили мене, не даючи згоди на розлучення. Потім все ж здався, але зажадав всі подарунки, що підніс мені і речі, які купив в будинок. Я з величезним задоволенням позбулася сміттєвого відра і дешевого браслета. А більше нічого й не було. Він прийшов на все готове.

Ось така пригода, після якої я задалася питанням: невже всі шлюби в зрілому віці приречені на провал? Де той віковий рубіж, до якого бажано знайти сім’ю, щоб зріднитися з чоловіком і він не був би тобі тягарем?