Коли у Світлани з’явився на світ синочок, їх ще довго не відпускали додому. Чоловік їх забрав аж через місяць. Світлана з сім’єю жила тоді у своїх батьків. Якось вранці батько сказав, що хлопчик дуже неспокійний і заважає їм з матір’ю, попросив зібрати речі і покинути їхній дім

Життєві історії

Коли у Світлани з’явився на світ синочок, їх ще довго не відпускали додому. Чоловік їх забрав аж через місяць. Світлана з сім’єю жила тоді у своїх батьків. Якось вранці батько сказав, що хлопчик дуже неспокійний і заважає їм з матір’ю, попросив зібрати речі і покинути їхній дім

Світлана Дмитрівна багато працювала, щоб виростити єдиного свого сина. А коли вже допомога була потрібна їй, його не виявилося поруч з нею.

У 29 років Світлана народила хлопчика. Вони тоді довго пролежали в лікарні. Аж через місяць їх відпустили додому.

У той час Світлана жила з чоловіком у своїх батьків. Батько Світлани був військовим. Він не збирався допомагати молодій сім’ї. Коли вона повернулася з дитятком додому, батько заявив, що ніхто їй нічого не винен і допомагати не збирається.

Потім він зажадав, щоб молоді батьки покинули квартиру, адже дитятко постійно плакало і вередувало, а це йому дуже заважало. Але молодій сім’ї не було куди йти. Тим більше Світлана боялася тоді втратити чергу в садочок. А без садочка вона не змогла б повернутися на роботу. Вона плакала і благала батька дозволити їм залишитися хоча б на якийсь короткий період. Він погодився.

Однак в садочок сина не взяли, тому що він багато хворів і вимагав особливого догляду. Про нянь навіть не йшлося, бабуся не мала наміру займатися онуком. Світлані довелося домовлятися на роботі про індивідуальний графік. Вона була хорошою спеціалісткою, тому керівництво пішло назустріч жінці, але платили їй вже набагато меншу зарплату.

Минали роки і Світлана навчилася використовувати своє складне становище. Вона розповідала про важке життя і їй допомагали: поступалися місцем у черзі, згодом підвищили оклад або посаду, давали премію. Однак подібні маніпуляції призвели до того, що вона стала втрачати повагу до себе.

Світлані здавалося, що оточуючі не поважають її, навіть маленький син. Він навчався в першому класі, але вже не слухався і сперечався з мамою. Жінка намагалася повернути повагу новими досягненнями в роботі, але нічого не допомагало.

Світлана не справлялася з дитиною. Чоловік взагалі сином не займався, не грався і не гуляв з ним ніколи. Минали роки і син закінчив школу і вступив куди прийняли. Чоловік часто докоряв дружині за погане виховання сину, за погану освіту і взагалі за все. Вона все приймала на себе.

Незабаром у Світлани почалися серйозні проблеми на роботі, згодом жінку скоротили. Вона не могла влаштуватися на нову роботу. А чоловікові було все одно. Їй доводилося випрошувати у нього гроші. Світлана не звикла просити гроші навіть на хліб, бо все життя заробляла сама, і пішла роздавати листівки у метро.

На той час син закінчив навчання, але сидів без роботи. Він не міг влаштуватися в хорошу фірму, як того прагнув. А мама вже нічим не могла допомогти, а батько не збирався цього робити. У підсумку він поїхав в США. Він отримав грант на навчання, які покрив усі витрати. Син поїхав, як виявилося згодом – назавжди. Світлана Дмитрівна зрозуміла, що залишилася одна, без сина.

Вже немолода жінка, як і раніше, перебивається непостійними заробітками і маленькою пенсією. Вона вже не може працювати, тому що має погане здоров’я. Чоловік так і живе своїм життям. Світлана Дмитрівна вже нічого від нього не чекає. Але їй дуже прикро, що син поїхав і залишив її одну.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – varlamov.