Надія знала, що її давно любить сусідський хлопець Микола, але не наважується простий сільський парубок підійти до міської панянки. Надія набралася хоробрості, пішла до Миколи і першою запропонувала йому, одружитися з нею. Микола був ошелешений, але почувши розповідь дівчини, погодився

Коли не стало дочки, Михайло ні хвилини не сумнівався – внучку треба забирати до себе. Зять був весь час в роз’їздах, дівчинка його мало цікавила, тому він офіційно відмовився від неї.

Маленька Іринка, нічого не розуміючи, почала жити в селі з дідусем, але жодного дня не переставала мріяти про маму. Спочатку дитина ходила в дитячий садок, а через кілька років Іринка підросла і до школи.

Якось до них у село приїхала молоденька дівчина – вчителька Надія Михайлівна. В будинку, в якому вона жила, потрібно було дещо полагодити, тому Михайло, який мав золоті руки, радо допомагав дівчині, а та допомагала йому з Іринкою.

Дитині молода вчителька дуже сподобалася, вона радо спілкувалася з нею. Та щоночі Іринка перед сном просила у Боженьки, щоб у неї з’явилася мама. Теплі сльозинки падали на подушку дівчинки і дідусь, дивлячись на це, не знав, як їй допомогти.

Одного ранку дідусеві стало зле і його відвезли в лікарню. Іринка спочатку залишилася з Надією Михайлівною. Але, коли з’ясувалося, що лікування дідуся затягнеться, дитину забрали в притулок.

Надія, яка вже дуже звикла до дитини, місця собі не знаходила, не могла більше ні про що думати, окрім дівчинки. Вона твердо вирішила, що спробує забрати дівчинку до себе.

Надія постійно їздила до Михайла в лікарню, провідувати його, і одного разу, несміливо запитала, чи він не проти, щоб вона оформила опіку над Іринкою.

Михайло лише зрадів і поблагословив дівчину. Та, коли Надія почала збирати документи, виявилася одна проблема – дитину швидше віддадуть на виховання в повну сім’ю, де є мама і батько.

Надія не розгубилася, вона знала, що її давно любить сусідський хлопець Микола, але не наважується простий сільський парубок підійти до міської панянки. Надія набралася хоробрості, пішла до Миколи і першою запропонувала йому, одружитися з нею. Микола був ошелешений, але почувши розповідь дівчини, погодився.

Відразу після одруження, Надія зібрала документи на опіку і через місяць вже стояла на порозі притулку. Дівчинка кинулася на шию Надії:

– Я знала, що ти приїдеш за мною, я кожен день молила Бога, щоб ти була моєю мамою.

Надія ледь стримувала сльози, в обіймах жінки Іринка відчула такий спокій, якого ще ніколи не відчувала …

Невдовзі у Іринки народився братик. Вона у всьому завжди допомагала мамі і не переставала дякувати Богу, що почув її молитви і дав найкращу в світі маму.