Наступного дня, після того, як побачилась з Денисом, я вийшла на роботу. Я не знала куди подітися, адже всі дивилися лише на моє око. І тоді я розповіла правду про своє побачення

Життєві історії

Наступного дня, після того, як побачилась з Денисом, я вийшла на роботу. Я не знала куди подітися, адже всі дивилися лише на моє око. І тоді я розповіла правду про своє побачення

Якось я поверталася з роботи. На вулиці вже темніло, а мені потрібно було йти через парк. Людей в парку не було і мені було трохи страшно, раптом я почула за спиною незнайомий, чоловічий голос:

– Дозвольте з вами познайомитися?

Я аж здригнулася, зробила вигляд, що не почула, і додала крок.

– Зачекайте, можна з вами познайомитися? – знову я почула грубий голос позаду. Ну думаю, попала, і людей як на зло нема. Я ще більше прискорила крок. Але чоловік мене наздогнав, я обернулась і побачила високого хлопця спортивної статури з грубими рисами обличчя. Він зупинився, опустив очі і знову сказав:

– Не хвилюйтесь, я просто хочу з вами познайомитись.

Я рушила далі, вдаючи, що нічого не чую. Він йшов трохи з боку і без зупину щось говорив. Я намагалась його не слухати і думала лише про одне – як швидше дійти до зупинки. Але хлопець не замовкав:

– Дозвольте мені провести вас хоча б до зупинки.

Я повернула голову і побачила в його голубих очах приємний блиск.

– Гаразд, – сказала я, – але тільки до зупинки.

Поки ми йшли, я скоса дивилась на мого супутника, його зовнішність мені страшенно не подобалися, він весь час щось розповідав. І ось нарешті я бачу зупинку на якій стояли люди. Я стала почуватися впевнено і спокійніше.

– Мене звати Денис. А Вас?

– Олена. – Сухо відповіла я і поглянула в його очі. В них було щось таке, чого раніше я в чоловіків не помічала. Ці очі мене зачаровували. І коли, біля зупинки, він попросив у мене номер телефону, я з легкістю і довірою йому його продиктувала.

Цілий тиждень він мені телефонував щодня і не виходив у мене з голови, але зустрітися не виходило. Нарешті, настав момент, коли я могла зустрітися з надокучливим незнайомцем.

– Куди підемо? – Запитав Денис.

– Я навіть не знаю. – Відповіла я.

– Тоді їдемо на каток! – Запропонував Денис.

Я погодилась навіть не знаю чому, адже я не вмію кататися на ковзанах!

Вийшовши на лід, я вчепилася в бортик двома руками. Ноги не хотіли мене слухати. Поки я намагалася впоратися з ногами, Денис проїхав по колу і повернувся до мене.

– Будемо вчитися? – Посміхаючись сказав він.

Денис ледве відірвав мене від бортика і почав вчити, як треба триматися на ковзанах. Через годину я вже осміліла і почала потроху кататися сама. Але я трохи не розрахувала свої можливості і впала, було синє все око. На цьому моє катання на ковзанах закінчилось. Я була розлючена на Дениса, навіщо я тільки погодилась на цей каток, завтра мені йти на роботу, а тут таке.

Коли, на наступний ранок я зайшла в офіс, то не знала куди мені подітись, всі прямо витріщались на моє око. А коли дізнались де я це отримала то сміялися ще тиждень.

Такого побачення у мене ще не було. Я три дні не брала слухавки коли Денис мені телефонував. А через два роки він став моїм чоловіком, а ще через два роки в нашій родині вже було дві чудові дівчинки близнючки. І я дуже вдячна долі, що звела мене з таким чоловіком.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – news.myseldon.com