Настя мовчки простягла знімок і відвернулась погодувати сина. Оксані перехопило подих — із фото усміхався… її Сашко. Жінка довго не могла спам’ятатися: хіба таке в реальному житті буває?

Сніжинки — великі, лапаті — летіли до землі так неспішно! Здавалося, вони навмисне сповільнюються у польоті, аби можна було помилуватися неповторним візерунком кожної з них. Зима ніяк не хотіла поступатися весні…

Задивившись у вікно, Оксана не одразу почула тихеньке кректання біля свого ліжка. А коли схаменулась, поспішила на вимогливий крик донечки. Дівчинці не виповнилося ще й двох діб, але, як належить справжній жінці, свої бажання висловлювала гучно з перших годин життя. Оксана щасливо усміхнулась і ніжно притулила немовля. Час годування — особливий для обох: єднання, перенесене у вимір духовного, що починається від першого дотику дитини до матері, назавжди залишається нічим не перевершеною цінністю.

Оксана й досі не могла повірити у реальність. Як і тоді, коли лікарка повідомила їй щасливу новину.

— Уже сорок минає, куди мені?! — заходилася у розпачі перед чоловіком, повернувшись із жіночої консультації.

На незвичний шум до кухні увійшов їхній дев’ятнадцятирічний син. Дізнавшись причину, Сашко зрадів:

— Мам, та це диво дивне! Кого нам подаруєш? Я хочу сестричку…

Стосунки матері з сином завжди були довірливі й теплі — тож його реакція стала вирішальною. І ось жінка має донечку!

Оксана усміхалася своїм думкам, вдивляючись у ще дрібненькі риси обличчя дитини, і почувалася на вершині щастя.

Проте її радість не поділяла сусідка по палаті Настя, юна мама гарненького синочка. Оксану вразив її благенький халатик і небагата передача, принесена одногрупницями. З усього видно, що студентка, до того ж, вочевидь, її батьки не квапляться радіти онукові. Однак матір’ю ця дівчина мала б стати непоганою: щебетала біля дитини, уночі, незважаючи на міцний молодий сон, прокидалася на її голос. Зауваживши, що дівчина часто зажурена, та й телефонують їй лише подружки, Оксана тактовно поцікавилася батьком дитини.

— Впораємося і без батька! — відрізала Настя.

Згодом розповіла. Довідавшись про прекрасну звістку, не зізналася коханому, а лише спитала, що б він відказав на таку новину. Його реакція Настю вразила: сказав, що його родина не сприйме цього, одружуватись іще не планує, а ті, хто заводить дітей, не ставши міцно на ноги, — безвідповідальні люди.

Настя була здивована, розгублена. Почала уникати зустрічей із коханим, а коли хлопець спитав, що сталося, випалила, що зустріла іншого…

— Він пішов, грюкнувши дверима, — плакала дівчина. — Навіть ні про що не спитав. За півроку жодного разу не зателефонував.

— Настю, але ж це з твоєї подачі розірвалися стосунки. Можливо, він чекав, що ти першою запропонуєш зустрітися і все з’ясувати. Розкажи йому про сина. Те, що він говорив про дитину, — пусте. От коли візьме на руки своє ластів’я…

— Ні, не вірю, не хочу його бачити…

Проте раз по раз дівчина витягала з-поміж документів маленьке фото і довго не відводила від нього погляду. Сльози бриніли на віях, падали на зображення коханого. Оксана, не в змозі спостерігати за тим мовчазним дівочим діалогом зі світлиною, якось попросила:

— Дай хоч подивлюся на того, за ким душа твоя знемагає, чи ж вартий він, щоб так побиватися!

Настя мовчки простягла знімок і відвернулась погодувати сина. Оксані перехопило подих — із фото усміхався… її Сашко. Жінка довго не могла спам’ятатися: хіба таке в реальному житті буває? Вона помічала, що останні кілька місяців син ходив, як у воду опущений. Був дратівливий, вечорами сидів удома. Та Оксана занурилась у свої жіночі клопоти… Вона ще не знала, що робитиме, але в одному не сумнівалася: її маленький онук без батька не залишиться!

Обох матусь виписали в один день. Чоловік напередодні отримав суворий наказ: принести з собою два комплекти одягу для немовлят. У призначений час і батько, і син у радісному піднесенні очікували її у вестибюлі лікарні.

— Максименко хто буде? — погукала медсестричка, і чоловіки радо поспішили за нею.

Оксана подивилась довгим поглядом на Сашка, ніби вивчаючи його, усміхнулась. Нарешті винесли великий білосніжний згорток, перев’язаний блакитною стрічкою.

— Мамо, вони наплутали! — засміявся Сашко. — У нас же дівчинка!

— Ні, синку, це ви з Настею заплуталися, — стримуючи хвилювання, відповіла Оксана. — Тож будемо виправлятися разом.

— Насте, виходь! — кинула в напіввідчинені двері.

Дівчина переступила поріг, зашарілася, несміливо попрямувала до Сашка. Проте враз повернулась до малюка і зиркнула на Оксану.

— Приймай, Сашку, сина! — підштовхнула мати хлопця. — Та виховайте його з Настею гарною людиною…

Оксана полегшено зітхнула, усміхнулась і підійшла до чоловіка:

— Зачекай хвилинку, коханий, зараз принесуть нашу донечку!

…За вікном танцювали сніжинки. Мабуть, то був весільний вальс.

За матеріалами – Вербиченька.

Автор – Леся ГУДЗЬ.

Фото ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!