Не хочу ні свого дому, ні поїздок на курорти. Просто позбавте мене від моєї родини

Коли Ларису запитували, як у неї справи, вона завжди відповідала, що все просто шикарно. Хоча завжди вона була з колами під очима, але не суть. Цього року її черевичкам виповнилося 20 років. Ні це не те, що ви подумали, просто вони дуже якісні! Та й взагалі, навіщо їздити на автобусі? Завжди можна пішки…

Час минав і, начебто, втихомирив бажання всіх сторонніх втручатися в життя Лариси. Тут рознеслася дивовижна звістка: Лара поїхала, залишила чоловіка і дітей і пішла! Ніхто не знає, в який вона країні, телефони всі відключені, сторінки в соцмережах видалені…

Ukrainians.today

Всі стали її засуджувати.

– Та чого їй не вистачало? У маслі жила, а тепер по ходу вирішила до іншого багатого залицяльника підкотити. Чоловік так за нею пильнував, а вона? Свиня невдячна!

Так, він побудував їй будинок, возив на «південь», але давайте конкретніше.

Так він побудував будинок, але поселив туди крім Лариси та дітей всю свою рідню. А вони прийшли зі своїми друзями — собаками й кішками! А свої житла всі вони стали здавати мешканцям. А ось Лариса відчувала себе адміністратором готелю. Та ні, який там адміністратор? Вона була прибиральницею…

А той самий будинок чоловік прописав на свою матір, щоб в разі розлучення Ларисі нічого не дісталося. Кухарем теж була Лариса! При чому вона готувала для різних категорій гостей: дітям потрібна була окрема їжа, літнім людям інша, їм ще інша.

Крім усього цього їй доводилося готувати особливу їжу для собак сестри чоловіка. Свекруха якось сказала, що потрібно заводити курей і поросят. А дивитися за ними повинна була Лариса. Але слава богу зовиця Лари була вегетаріанкою! Вона не дозволила матері брати тварин до себе, а потім різати їх і їсти.

Лариса працювала на овочевому базарі. Їй доводилося після роботи крокувати пішки додому. Так саме доводилося. Тому що її зарплатою розпоряджався чоловік, а їй не треба було витрачати гроші на проїзд. «Пенсіонери, он, в день по 15 км ходять, що там – 5 км пішки після роботи»

Діти Лариси — це взагалі особлива тема. Вони швидко навчилися звертатися з матір’ю також, як це робили всі дорослі у них вдома. А звали вони її зі словами: «Ей, ти». Їй не дозволялося ходити в школу за дітьми, відвідувати батьківські збори. А все тому, що вона була «не дуже тямущою і виглядала не дуже».

Тепер трохи про поїздки на ці самі курорти. Так, вона їздила! Але в ролі кого? У ролі няньки для престарілих, в ролі няньки для чужих дітей. Провести 2 тижні на морі, але не разу не викупатися! Так, це був ще той відпочинок…

Уже рік, як Поліна пішла від цієї сім’ї. Їй скоро буде 40 років. Тепер вона дивиться за чужими дітьми, але тепер уже за гроші. Живе вона біля моря, щоранку прокидається від криків чайок.

Нещодавно вона купила собі перше своє плаття. Вона довго мучилася, совість гризла зсередини, але потім вона згадала, що одна. Не треба збирати на чоловіка, на свекруху, на сестру чоловіка зовиці й так далі…

– Я не пам’ятаю той день, коли стала жити, як «тітка». Все почалося непомітно. Але я прекрасно пам’ятаю той день, коли знову стала жінкою. Тепер я живу для себе. Не хочу будинків і поїздок на південь. Мені вистачає знімного куреня на березі моря. Моє життя начебто знову набуває фарб.