– Не роби того, що задумала, Надійко. Тобі зараз треба Бога за свого синочка просити. А як ти зможеш це робити, коли вчиниш такий гріх? Так ти не врятуєшся від проблем, а тільки спокутуватимеш за двох своїх діток. Подумай, Надю!

«Ви станете матір’ю». Ці слова буквально застали Надю зненацька. Ні, вони з Денисом дуже хотіли другого малюка, але ж не тепер, коли їхній Антон перебуває на межі! А наступні слова взагалі дуже схвилювали жінку.

Два місяці Надя буквально жила у палаті сина. Її Антончику було дуже зле. Він уже дві хімії пройшов. І весь час мама – поруч зі своїм хлопчиком. Усі її думки були зайняті ним. Якогось дня у коридорі Надія ледь втрималась на ногах.

– Жіночко, ви часом не при надії? Перевіртесь, – порадила завідуюча відділенням.

За матеріалами – Вісник.К.

«Цього мені ще зараз не вистачало», – крутилася у голові думка, поки летіла на прийом.

– Десятий тиждень, – ці слова були цілковитою несподіванкою. – Не хочу вас лякати, але те, як ви переживали через сина, та й  те, що були з ним на найважчих процедурах, може позначитися на цьому малюкові. Показники ваші не вельми хороші. Вирішувати вам, але ви розумієте, що я б рекомендувала.

Як тільки вийшла з кабінету, Надя одразу ж набрала номер Дениса. Той вислухав її і сказав:

– Роби, як каже докторша. Я через день приїду і посиджу біля малого замість тебе.

***

Надя спати не могла, поки чекала приїзду чоловіка. Вони ж так мріяли про другу дитинку! І от, коли найменше чекали, це сталося! Невже їй доведеться дослухатися до поради лікарки? А може…

– Навіть не думай, – чоловік говорив різко. – Ми маємо думати зараз лише про Антона! Ти ж сама бачиш, скільки грошей треба! Я день і ніч працюю. А якщо, як каже докторша, і з другим буде не все гаразд? Зрозумій, не потягнемо ми…

Надя дивилася і не впізнавала свого чоловіка. Геть схуд, колись лагідний погляд сірих очей став якимось колючим.

– Напевно, ти правий, – зітхнула.

– Така, Надюшо, наша жіноча доля, – співчутливо казала свекруха, коли Надя повернулася в село. Вони жили разом з батьками чоловіка. – Бери направлення і їдь у райцентр. Бог милосердний, Він дасть ще вам діточок…

Не стуливши цілу ніч очей, молода жінка пішла до ФАПу по направлення. Медичка співчутливо глянула і мовчки виписала папірця. Навіть сама подзвонила і записала Надю на прийом.

– Тебе чекають завтра зранку, їдь першим автобусом.

***

Сон якось не йшов. Надя встала вдосвіта, вдягнулася і попленталася на автобус. Та до нього було ще декілька годин, тож зайшла до матері, яка жила на іншій вулиці. Надзвичайно ранній прихід доньки неабияк стривожив жінку:

– Доню, Господи, що сталося? На тобі лиця немає! Що з Антоном?!

– З ним усе без змін. Там Денис.

Надя кинулася до неньки і виговорила їй свою біду. Та гладила її по плечах, голівці, як колись, у дитинстві, і втішала.

– Не роби того, що задумала, Надійко. Тобі зараз треба Бога за свого синочка просити. А як ти зможеш це робити, коли вчиниш такий гріх? Так ти не врятуєшся від проблем, а тільки спокутуватимеш за двох своїх діток. Подумай, Надю!

Розмова з мамою не втішила Надю, а ще більше роз’ятрила душу. Вона світу білого не бачила, сіла в автобус. Зараз і не згадає, як зайшла в потрібний кабінет.

– Зачекайте кілька хвилин, мене терміново завідувачка викликає, – мов у тумані, почула слова.

Коли та вийшла з кабінету, Надя озирнулася довкола. «Що я тут роблю?! Що я взагалі  роблю? Геть треба звідсіля, негайно…»

Надія вибігла на вулицю. Думки освіжив ковток свіжого повітря.

***

Про те, що нічого не зробила, Надя й словом не обмовилася свекрусі. А та й не лізла з розмовами – розуміла, як тій зараз важко. Через два дні поїхала до синочка.

– Ну що, зробила? – першим ділом запитав Денис.

Надя відвернулася і промовчала. Про те, що у них появиться дівчинка, чоловікові розказала тільки через два місяці: неможливо було вже приховати.

– Як ти могла?! – сказав з докором. – Ми ж усе вирішили…

До появи донечки Денис не розмовляв з дружиною. Так, іноді перекидалися кількома словами, коли треба було обговорити стан Антона. Всі навколо тільки головою хитали. Мовляв, дивна жінка: має дитину, яку треба виходити і хоче ще одну. Показники ж у Наді були поганенькі.

Три дні Надя молилася за своїх діток. Стояла навколішках у палаті і стискала у руках іконку Богородиці, яку мама привезла з монастиря.

На четвертий день вранці в палату зайшла медсестра – вона тримала на руках немовля.

– Бери, годуй свою красуню.

Ще через день Надію з донечкою виписали. На порозі стояв Денис з великим оберемком квітів.

– Пробач мені, я дуже люблю тебе і нашу Богданку. А ще вас вдома чекає сюрприз.

Коли Надя переступила поріг хати, назустріч їй вибіг Антон.

– Мамцю, як ти поїхала, прийшли мої результати. Мені сказали, що я здоровий і можу їхати додому. А правда, що мене сестричка врятувала? Так бабця каже.

Автор – Марта ДИМИДІВСЬКА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум