Невістку люди бачили лишень у день весілля. Їхати в село ні влітку, ні взимку Алла не хотіла. Зате Зоя частенько передавала до міста повні сумки продуктів. Зоя Семенівна ніколи і нікому не розповідала, як її виховує невісточка. «Все добре, все ладненько», – завжди з усмішкою відповідала. Певно, соромно було, бо сама ж собі її і вибрала

Життєві історії

Невістку люди бачили лишень у день весілля. Їхати в село ні влітку, ні взимку Алла не хотіла. Зате Зоя частенько передавала до міста повні сумки продуктів. Зоя Семенівна ніколи і нікому не розповідала, як її виховує невісточка. «Все добре, все ладненько», – завжди з усмішкою відповідала. Певно, соромно було, бо сама ж собі її і вибрала

Котра мама не хоче щастя для своєї дитини? Заради цього «щастя» іноді робиться багато неправильних кроків, за які потім все життя доводиться платити. Зоя душі не чула в своєму синові. От якого красеня виростила. Мріяла, що і невістка буде відповідною. Але хлопець розчарував матір, сказавши, що хоче одружитися з сусідською дівчиною.

Колгоспна бухгалтерка Зоя була жінкою вольовою та вредною. Усіма командувала і вдома й на роботі. «Тобі селючка не пара! У мене невістка має бути панська: городська та вчена», – сказала вона, як відрізала. З нею ніхто ніколи не сперечався – ні чоловік, ні син Микола. Його матуся теж нещодавно в колгоспну бухгалтерію пристроїла. За матеріалами

Микола трохи надув щоки, коли мама заборонила женихатися до красуні-сусідки Настуні. Вони ще зі школи дружили, часто в клубі бачилися. Хлопець кілька разів проводив її додому, бо ж поруч живуть.

– Не дасть твоя мама нам разом бути, – зітхаючи, частенько повторювала дівчина.

– Та що ти таке вигадуєш? Європа надворі, а не дрімуче минуле. Зараз діти роблять те, що хочуть, – казав хлопець, хоч у самого й на душі шкребло від недоброго передчуття.

І розмова з матір’ю таки відбулася:

– Почула в конторі, що мій син з дочкою доярки сходитися надумав! – пішла одразу в наступ. – Та що ти з нею бачити будеш? Корів, телят і фури з силосом! Ганьба яка: молодий бухгалтер і доярка! Бути такого не може!

– Мамо, Настуня не доярка. Вона на медсестру вчиться, – пробував заступитися за дівчину. Та хто його слухав! Зойка і матір дівчини при всіх відчитала, коли та прийшла зарплату отримувати: мовляв, общипана курка павичу не товариш. Настя хоч і бідна була, але горда. Щоб уникнути насмішок, почала обходити Миколу стороною. А згодом знайшла роботу у місті, то й взагалі рідко приїжджала у село.

Саме в цю пору до них на практику прийшла Аллочка – економістка. Брови вискубані, вії – нарощені, нігті, як у півня баби Маньки. Волосся – біле-білюсіньке, як пух. У вухах модні сережки дзвенять. Личко гарне, вималюване, ну, ніби зірка якогось серіалу! Якщо сільські тітки плювалися, дивлячись на таку фіфу, то у Зойки аж очі загорілися, коли побачила міську пані. А ще як почула, що тато їй купив двокімнатну квартиру, бо він великий начальник, то вирішила – таки женить на ній свого Миколку.

Хлопець не дуже й противився, бо Аллочка видавалася такою симпатичною милою дівчинкою. Буквально за місяць й весілля відгуляли. Коли зайшла мова, де житимуть молодята, виявилося, що ніякої квартири у Аллочки немає, то їй видумалося якось ненароком. «Ну, нічого, – сміялася Зойка-свекруха. – У колгоспі свиней багато. Скоро буде вам квартирка, а поки знімемо кімнатку».

Але не все сталося так, як планувала Зоя. Не так просто було колгоспну худобу перевести в нерухомість. Настали скрутні часи. Усе розвалювалося, розкрадалося ще на верхах. Зойці ніяк не вдавалося назбирати грошей на житло дітям. А невістка виявилася не промах, переплюнула саму Зойку: і так їй виговорювала щодня по телефону, що та й не знала, де діватися. То була незадоволена, що Миколка мало заробляє, то сердита, що передали їм сало, а вона ж хотіла телятини. Наступного дня замовила півника на холодець, а потім качечку запекти. Щоразу до міста вирушали дві напхані усяким добром торби.

Зате невістку у свекрухи бачили лишень у день весілля. Їхати в село ні влітку, ні взимку не хотіла. То їй сонце дуже пече, то вітер крижаний у голову надме. А як народився синочок, то взагалі спеціальний пункт пропуску вдома облаштувала. Перш ніж зайти до дитини, баба Зоя мусила ретельно вимитися у ванній, одягнути чистий халат, який невістка спеціально купила для таких відвідин, і лишень тоді, протерши руки якимось дезінфікуючим розчином, могла приступити на хвильку до внука.

– Ви не дивіться так на нього, а то зурочите, – бурчала Алла. – Не беріть під руки, бо повикручуєте. Ой, покладіть краще дитятко, бо ще упустите…

Так і не дозволяла бабі потішитися внучком. Дід, який заїхав у гості, подивився на це все, та й забрався наступним рейсом додому.

– Ото дав Бог невісточку. У два рази гіршу, ніж жінка, – посміхався у вуса і всім казав, що таку кару невісткою його Зойка заслужила.

Зоя Семенівна ніколи і нікому не розповідала, як її виховує невісточка. «Все добре, все ладненько», – завжди з усмішкою відповідала. Певно, соромно було… А Микола від того «добра» змарнів, полисів й у чарку став заглядати.

– Полюбуйтеся на вашого синуня, бомжем скоро стане, – пиляла свекруху невісточка. – Нам такий батько не потрібен. Ми собі кращого тата знайдемо, правда, малесенький? – підморгувала до синочка.

Зоя ж привозила подарунки невістці, аби та не проганяла Миколу. Аллочка справно брала золоті персні, ланцюжки ще радянського виробництва, які Зойка накупила, будучи при посаді. Але й чоловіка продовжувала пиляти.

Так якось п’ять літ витримали, а коли прийшов час дитині йти до школи, Аллочка манатки в руки, сина під пахву, золото за пазуху поховала і забралася жити до своїх батьків. Миколу мало не стусанами виштовхала в село. Приїхав худий, нещасний, щоки запалі. Не молодий чоловік, а дід старий. Зойка ледь не знепритомніла, побачивши його з рябою торбою на порозі. То ж не проженеш рідну дитину – прийняла. В селі Микола не змінився, часто влаштовував вдома дебоші. Постійно згадував матері, що це вона йому життя зіпсувала, бо соромилася сільської дівчини, а хотіла городської та вченої. От тепер і має чим тішитися.

Зоя вже і сама не раз пошкодувала про свій вчинок. Та минулого не вернеш – тепер залишилося лише пожинати плоди своїх неправильних вчинків.

Наталія ВЕЧОРОВА

Фото ілюстративне, з вільних джерел.