Оленка і не припускала думки, що може не піти на весілля до похресниці. Анну вона любила, як рідну доньку. В своїй червоній сукні, яка була в тон червоним трояндам, Олена виглядала неперевершено. А через три місяці вона теж одягла весільну сукню. Щастя прийшло тоді, коли Оленка вже перестала його чекати

Життєві історії

Оленка і не припускала думки, що може не піти на весілля до похресниці. Анну вона любила, як рідну доньку. В своїй червоній сукні, яка була в тон червоним трояндам, Олена виглядала неперевершено. А через три місяці вона теж одягла весільну сукню. Щастя прийшло тоді, коли Оленка вже перестала його чекати

Олена з самого ранку чепурилася біля дзеркала. Сьогодні її найкраща подруга доньку заміж видає. Вони з Мариною ще самі, хоч зараз під вінець, а тут уже діти які дорослі. Точніше, діти у Марини, бо Олена сім’єю так досі і не обзавелася, а їй от влітку сорок три виповниться. І красива, і розумна, а особистого щастя чомусь так і не знайшла.

«Коли ж ці двадцять років пролетіли?» – питала себе Олена, пильно вдивляючись у своє обличчя. Їй на вигляд ніхто і тридцяти п’яти не дає, вона ще і досі сама мріє про щастя, а тут іде на весілля до похресниці. Серце жінки оповили подвійні почуття. З однієї сторони вона тішиться за Анночку, свою найстаршу похресницю, а з іншої сторони розуміла, що йти на весілля одній дуже сумно.

В кутку у вазі стояв букет троянд. Олена добре знала смаки своєї хрещениці, тому  вибирала її улюблені, червоні. Щороку саме такі вона носила своїй Анночці на день народження. Мимоволі згадала, як ще студентами щаслива Марина, яка нещодавно вийшла заміж, запропонувала Олені стати хрещеною матір’ю її первістка. Так дівчата з подруг стали кумами. Олена ще тоді запитала: «А чому саме я?». На що отримала відповідь: «Бо я дуже хочу, щоб моя донечка була схожою на тебе».

Пролетіло двадцять років. Анна і справді вдалася в свою хресну, така ж цілеспрямована і впевнена у собі, навіть схожа у смаках – вони обоє любили червоні троянди. Три роки тому Анна поїхала вчитися закордон, там познайомилася з чудовим хлопцем, таким же цілеспрямованим, як і вона. А щоб легше їм жилося на чужині, вирішили побратися. Весілля мало бути за всіма найкращими українськими традиціями – з вінчанням і церкві, короваєм і благословенням батьків – і рідних, і хресних.

«Як же я буду благословляти свою Анночку на щасливе подружнє життя, якщо сама не знаю, що воно таке» – не на жарт хвилювалася Олена.

– Хресна, ти ж прийдеш до мене? – телефонувала Анна. – Я дуже хочу, щоб в мій найщасливіший день ти була поруч.

Олена і думки не припускала, що може не піти на весілля. Анну вона любила, як рідну доньку, хоча завжди спілкувалася з нею, як з подругою. Якось Анна запитала:  – Оленко, а чому ти досі не заміжня? Я не розумію, куди дивляться чоловіки. Але я знаю, ти ще будеш щасливою, бо ти, як ніхто, заслуговуєш на щастя.

Не знала Олена, що на це відповісти своїй Анночці. Вона вже майже змирилася з тим, що їй просто не пощастило в житті. В усіх подруг уже дорослі діти, а вона досі одна. Від цього на душі у жінки дуже сумно, а в очах поселилася якась невловима печаль.

– Знаєш, хресна, а я вірю, що ти таки дочекаєшся свою половинку, бо щастя приходить до тих, хто вміє чекати.

Олена лише схвально кивала головою, але в душі вона вже втратила надію на те, що колись ще стане щасливою.

В своїй червоній сукні, яка була в тон червоним трояндам, Олена виглядала неперевершено. Хвилювалася так, наче й справді рідну доньку заміж видає. Приїхала завчасно, щоб все встигнути. Біля наречених стояв молодий, симпатичний незнайомий чоловік. Анна підморгнула хресній:

– Оленко, знайомтесь. Це Марк, дядько мого нареченого. Він приїхав до нас на весілля з Англії.

Чоловік мило посміхнувся і щось невловимо тепле відчула Олена в його погляді. Весь вечір вони провели разом. Марк розповів, що вже багато років живе в Англії, але за роботою, не помітив, як втратив щось головне – можливість стати щасливим.

– Хресна, а я говорила тобі, що таки таки будеш щасливою, – Анна підійшла до Олени і міцно обійняла її. Через три місяці Олена теж одягла весільну сукню. Щастя прийшло тоді, коли вона вже перестала його чекати…

Олеся Біла

Фото ілюстративне, з вільних джерел.