У свої 40 років я вже більше 6 років, як залишилася без чоловіка. Його не стало. Одна виховую двох доньок. Я обіцяла собі і його мамі, що завжди буду пам’ятати її сина і більше ніколи не вийду заміж. Все змінила остання новорічна ніч. Увечері 31 грудня я бігала по магазинах, докуповуючи залишки продуктів, які ще не встигли розкупили. Забігла в відділ косметики, прикупивши подаруночки моїм принцесам. Приїхавши додому, побачила накритий стіл, в будинку було чисто. Пахло мандаринами і хвоєю

Життєві історії

У свої 40 років я вже більше 6 років, як залишилася без чоловіка. Його не стало. Одна виховую двох доньок. Я обіцяла собі і його мамі, що завжди буду пам’ятати її сина і більше ніколи не вийду заміж. Все змінила остання новорічна ніч. Увечері 31 грудня я бігала по магазинах, докуповуючи залишки продуктів, які ще не встигли розкупили. Забігла в відділ косметики, прикупивши подаруночки моїм принцесам. Приїхавши додому, побачила накритий стіл, в будинку було чисто. Пахло мандаринами і хвоєю

У свої 40 років я вже більше 6 років, як залишилася без чоловіка. Його не стало. Я мама двох доньок. У мене є улюблена робота, я працюю вчителем початкових класів. Після роботи підробляю репетиторством, а вночі копірайтером в інтернеті. При всій своїй завантаженості я дуже втомилася від самотності.

З чоловіком ми прожили разом щасливі 15 років. Ми щиро кохали один одного. Але, на жаль, його не стало дуже рано, і я залишилася одна. Я обіцяла собі і його мамі, що завжди буду пам’ятати її сина і більше ніколи не вийду заміж.

Моє життя в один момент розділилася на «до» і «після».

Але моя печаль змінилася турботою про наших дітей і нескінченними пошуками додаткового заробітку. Вночі я сумувала, щоб діти не бачили, а вранці, підфарбувавши очі, готувала сніданок, і намагалася побільше усміхатися, радіти, спілкуватися з ними, щоб дівчата не помітили і не зрозуміли, як мені нелегко. І бігла на роботу. Дім, робота, дім, робота.

Минуло п’ять років. Доньки наші підросли. Всі знайомі в один голос говорили мені про те, що жінка не повинна бути самотньою. Що скоро діти «розлетяться» з домашнього затишного гніздечка, а я залишуся зовсім одна. Якщо бути чесною з собою, я відчувала, що туга за чоловіком пішла, і душа бажала нових почуттів, емоцій і відчуттів.

Все змінила остання новорічна ніч. Увечері 31 грудня я бігала по магазинах, докуповуючи залишки продуктів, які ще не встигли розкупили. Забігла в відділ косметики, прикупивши подаруночки моїм принцесам. Приїхавши додому, побачила накритий стіл, в будинку було чисто. Пахло мандаринами і хвоєю. Невелика ялинка з розпродажу сяяла в кутку. Дочки стояли в кухні і щось обговорювали. Помітивши мене, вони замовкли. Пізніше дівчата розповіли мені, що хочуть піти святкувати Новий рік зі своїми однокласниками. Я відпустила їх. Вони стрибали від щастя, були дуже радісними і не могли надякуватися мені.

Вперше під бій годинника я сиділа одна в порожній квартирі. Я зрозуміла, що мої діти виросли, скоро у них будуть свої сім’ї. А я залишуся зовсім одна.

Свята закінчилися, настали будні. Запізнюючись на роботу, я викликала таксі. Машина приїхала, я відкрила двері і швидко сіла на переднє сидіння.

– Куди вам? – запитав спокійний, чоловічий голос.

Ми їхали 15 хвилин. Говорили про життя, про дітей, про погоду і батьків. Так багато за 15 хвилин. Було відчуття, що я давно знаю цю людину. Я дізналася, що він зараз вже розлучений, має сина. Чоловік приїжджий, орендує однокімнатну квартиру і працює таксистом.

Все закрутилося швидко. Ми зустрічалися майже щодня. На роботу і назад я їздила на таксі. Олег став зрідка з’являтися у нас вдома з пакетами солодощів. У будинку запанувала дивна атмосфера спокою і радості. І ви знаєте, ця радість у мене була дійсно щира, я не грала більше ніяких ролей, я була собою.Олег став приходити все частіше. Полагодити зламаний розетки і крани. І навіть вхідні двері перестала скрипіти, тому що змастили. Букети квітів, романтичні зустрічі в його квартирі. Додому я прилітала зі сяючими від щастя  очима і вечорами стала співати караоке, як дуже любила в минулому житті.

Через п’ять місяців Олег запропонував мені з’їхатися. І так як квартиру він орендує, а гроші за оренду можна було б витрачати на «сімейні» витрати, краще було б жити у мене.

Як мені бути? І щастя хочеться і хвилююся трохи, що погано його ще знаю знаю. А раптом йому потрібна не я, а прописка? А може спробувати, навіть, якщо шкодуватиму, ніж все життя потім шкодувати, що навіть не спробувала? Зараз якийсь такий період у моєму житті: я щаслива, але не знаю, як прийняти правильне рішення.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.