В селі про мою свекруху люди завжди говорили, що вона щось знає. Але я ніколи не вірила в ці бабські байки, немає людям про що говорити, от і плетуть всяке. Але, як потім виявилось, даремно я так вважала. Коли ми розбирали весільні подарунки, мене здивував один з них

З Василем ми почали зустрічатися ще в старших класах. Хоча знали оди одного змалечку, все таки в одному селі виросли. Після школи його забрали в армію, я як і обіцяла дочекалась його і через місяць ми одружилися.

В селі, про мою свекруху люди завжди казали, що вона щось знає. Але я ніколи не вірила в ці бабські байки, нема людям про що говорити, от і плетуть хтозна що. Але як потім виявилось, даремно я так вважала і щось надприродне в світі таке існує.

Коли ми з Василем одружилися, то чітко для себе визначили важливу умову: жити окремо від батьків чоловіка і моїх. Я не з розповідей знаю як жити з батьками, коли, як то кажуть, дві господині в одній кухні. Моя мати прожила зі свекрухою 15 років і я добре знаю яке то було життя. Тому відразу після весілля ми, майже за безцінь купили стару хату на околиці села. Трохи її підремонтували і оселились, хоч і не хороми – зате наше, власне. Ми вирішили, що на перший час і так буде добре, а згодом зберемо грошей і побудуємо новий будинок, на цій же ділянці, слава Бога ділянка майже пів гектара.

Коли ми розбирали весільні подарунки, мене здивував один з них. Свекруха окрім грошей, подарувала якусь дивну ляльку ручної роботи. На перший погляд вона здається симпатичною, якби не закриті очі і великий гудзик замість рота. Тоді я цьому не надала взагалі ніякого значення, ляльку примостила в прихожій на підвіконні.

Через пів року я дізналася, що ми чекаємо дитину. Ми дуже зраділи і почали облаштовувати кімнату для майбутнього малюка. Через п’ять місяців мені було вже трохи складно справлятися по господарству і Василь запропонував щоб йог матір приходила до нас і трохи допомагала. Я погодилась і навіть зраділа, що тепер буде трохи легше.

Зі свекрухою в нас були дружні стосунки, вона багато допомагала мені по господарству, на кухні, давала життєві поради. Я була щаслива, що у мене така хороша свекруха, я натішитися не могла, як мені з нею пощастило.

А потім настав момент істини. Я затіяла генеральне прибирання, свекрухи того дня не було, вона сказала, що поїхала у справах до міста. Коли я підняла наш матрац, то натрапила на невеликий мішечок, який був прикріплений шпилькою до краєчку матрацу. Ніколи б не подумала, що мене зможе охопити страх з цього приводу. Крапельки холодного поту виступили на лобі. З мішечка стирчали сухі гілочки. Я відразу зателефонувала моїй мамі, розповівши про знахідку. Вона порадила просто його викинути і сходити до церкви.

Я все так і зробила. Але через два тижні все повторилось. Точно такий мішечок, я виявила в шафі, поміж своїх речей. І я не на жарт злякалася. Адже останні кілька днів я стала почувати себе недобре. Я не знала, що мені робити. Я пішла і все розповіла матері. Мама порадила поїхати в сусіднє село до однієї бабусі, яка знається в таких справах.

На наступний день, взявши з собою злощасний мішечок, ще до світанку, я була вже на порозі в цієї бабусі. Яким же було моє здивування, коли бабуся сказала, що не впустить мене до хати поки не викину те, що принесла з собою. Як вона здогадалась? Я поклала мішечок на вулиці і пройшла до хати.

Коли я розповіла їй про свої знахідки, бабуся сказала, щоб я ці знахідки спалила, а попіл залила свяченою водою, яку вона мені дала. Ще, я чомусь згадала про ту ляльку. Бабуся мені пояснила, що та лялька означає, що гудзик – це щоб рот мій був на замку і ніколи не перчив ні чоловіку, ні свекрусі, а очі закриті – щоб і я на все очі закривала. Ляльку також сказала спалити. А водою покропити всі кутки в хаті і коли свекруха буде приходити, дивитись, щоб знову нічого не підкинула, і поріг перед і після її візиту кропити. До речі, мішечки були на хворобу.

Чоловік мене зрозумів і перестав запрошувати матір до нас у гості. Я просила щоб він їй нічого не казав. Але з тих пір я знаходжу різні приводи, щоб не спілкуватися зі свекрухою. І коли вона до нас навідується, я вкрай обережна. Адже від неї можна чого завгодно чекати.