Я вже на пенсії і мені дуже складно оплачувати комунальні рахунки і виділяти кошти на продукти. Невістка ж досі не працює, хоча внучці уже п’ятий рік пішов і її можна спокійно відправити в дитячий садок. Я не розумію невістку, адже сидіти на моїй шиї – це не діло. Намагалася натякати – не розуміє, що мені з цим робити, я не знаю

Життєві історії

Я вже на пенсії і мені дуже складно оплачувати комунальні рахунки і виділяти кошти на продукти. Невістка ж досі не працює, хоча внучці уже п’ятий рік пішов і її можна спокійно відправити в дитячий садок. Я не розумію невістку, адже сидіти на моїй шиї – це не діло. Намагалася натякати – не розуміє, що мені з цим робити, я не знаю

В моєму житті зараз склалася дуже неоднозначна ситуація, і я чи не вперше в житті не знаю, що робити. Адже якщо я вчиню неправильно, я можу більше ніколи не побачити свою внучку, яку я дуже люблю.

Кажуть, для матері немає нічого гіршого, ніж пережити свою дитину. Це воістину так. Ось уже два роки, як не стало мого синочка і я тільки і тішу себе спогадами про те, яким він був за життя. Для нас з чоловіком він був довгоочікуваною і пізньою дитиною. Я вийшла заміж по любові в двадцять років, а народила тільки в тридцять п’ять.

Ми вже майже змирилися з тим, що дітей у нас не буде – значить не судилося. А тут така радість, через п’ятнадцять років шлюбу.

Пелюшки, сорочечки – все це мене дуже тішило і нітрохи не стомлювало. Наш син був найкращим учнем у класі, потім в інституті. Перед армією він почав зустрічатися з хорошою дівчиною. Поки син служив, вона частенько заходила, щоб відвідати мене. А коли син повернувся з армії, то ми зрозуміли – бути весіллю.

Після їх одруження, ми вирішили, що молоді будуть жити з нами. Через рік не стало чоловіка, і я була дуже рада, що залишилася не одна в будинку. Невістка мені попалася гарна і ми завжди з нею ладили. А незабаром дітки порадували мене онукою. І в нашому будинку знову зазвучав дитячий сміх. Я намагалася не втручатися до дітей зі своїми порадами, але дружина у сина дуже мудра і завжди зверталася до мене, питаючи моєї думки. Це, безумовно, підкуповує.

Діти відразу вирішили, що хоч я і на пенсії, але втомлювати мене доглядом за онукою вони не будуть. Тому невістка після закінчення декрету на роботу виходити не стала. Ми жили великою дружною родиною до тих пір, поки наше життя не розділилося на до і після. Два роки тому не стало мого сина. Не хочу, та й не зможу словами описати, як складно мені було все це пережити. Невістка теж важко переживала втрату. Разом з нею ми підтримували один одного весь цей час.

Але життя триває і я зіткнулася з тим, що мені дуже складно оплачувати комунальні рахунки і виділяти кошти на продукти. Невістка ж досі не працює, хоча внучці п’ятий рік пішов і її можна спокійно відправити в дитячий садок. Я не хочу образити невістку, але й на моїй шиї сидіти – це не діло. Намагалася натякати – не розуміє.

Мені дуже шкода Олену, мою невістку, але як мені сказати їй, що не я з нею одружилася і не зобов’язана її утримувати? З будинку я їх, звичайно, виганяти не хочу, нам добре живеться всім разом. Відносини псувати теж абсолютно не хочеться, але мене вже обурює ця її позиція – нічого не робити і жити на всьому готовому.

Боюся, якщо почну прямо говорити, то невістка може забрати дитину і піти від мене геть. А я звикла до неї і внучку дуже люблю, не хочу втратити мою маленьку радість. Як розпізнати наміри невістки – вона дійсно не розуміє, що так жити не можна, чи лише робить вигляд, бо їй так вигідно.

Фото ілюстративне – gidpodarit.