Я з подиву одразу вигукнула: «А де твоя коса?!» Мар’яна спершу зніяковіла, а потім усміхнулась і пояснила, що… продала її. Я ще й пожартувала: невже у директора школи така мала зарплата? А ввечері мати розповіла мені

Звично переосмислюючи все, що сталося за день, я поспішала з роботи додому. Вся у своїх думках, не помічала нікого. Та раптом хтось смикнув мене за рукав. Від несподіванки я здригнулась і побачила перед собою Олесю, найкращу подругу студентських років, з якою не бачилась дуже давно.

За кілька хвилин ми вже пили чай у мене на кухні. Розмова стрибала, як бульбашки у газованій воді. Згадували всіх і все. Дивлячись на мене, Олеся не стрималась:

— Ти навіщо косу обрізала?

— Після народження сина часу на себе обмаль було, довелося чимсь пожертвувати. Сама знаєш, скільки клопоту з тим волоссям. Та й у тебе зачіска не та, що була, — відбивалася.

— Так… А пам’ятаєш Мар’яну, з мого села? Днями її зустріла…

Звісно, я пам’ятала Мар’яну. Хлопці жартома називали її «Мар’яна-краса — довга коса». Як на наш жіночий погляд, вона не вирізнялась особливою вродою, та чоловіча половина курсу вважала інакше…

Довге біляве від природи волосся завжди було заплетене в тугу грубу, завтовшки майже з руку, косу. За всі п’ять років навчання Мар’яна не змінила зачіски. Знала я й про те, що після закінчення університету дівчина працювала в сільській школі, а останнім часом там же директорувала. Встигла заміж вийти, доньку народити. Словом, усе за класичним життєвим сюжетом. Але незмінно заплітала Мар’яна свою розкішну косу, чим, як подейкували наші спільні знайомі, дратувала місцевих красунь.

— Уявляєш, — розповідала далі Олеся, — я зустріла Мар’яну на базарі, коли приїздила в село до матері. Побачивши її, мало не впала! Коси не було… Акуратна коротка стрижка обрамляла худеньке личко. Я, звісно, з подиву одразу вигукнула: «А де твоя коса?!» Мар’яна спершу зніяковіла, а потім усміхнулась і пояснила, що… продала її. Я ще й пожартувала: невже у директора школи така мала зарплата? А ввечері мати розповіла мені, що Мар’яна вже рік як без коси ходить. Продала її, бо й справді не вистачало грошей. На лікування… Ти ж знаєш: у селі — як на долоні, всі про всіх знають…

Автор – Софія ЮРКІВ, Вінницька область.

За матеріалами – Українське слово,

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!