Якось пізно ввечері до Тамари прийшов син. Павло просив матір, щоб вона продала свою трикімнатну квартиру, купила меншу біля них, а за гроші, які залишаться, Павло з дружиною виплатять кредит за свою квартиру. Це прохання Тамару обурило, вона відмовила синові. Тепер все життя шкодує про те

Життєві історії

Якось пізно ввечері до Тамари прийшов син. Павло просив матір, щоб вона продала свою трикімнатну квартиру, купила меншу біля них, а за гроші, які залишаться, Павло з дружиною виплатять кредит за свою квартиру. Це прохання Тамару обурило, вона відмовила синові. Тепер все життя шкодує про те

Є у мене Тамара. Знаю я її дуже багато років. Дружимо з нею ще з молодості. Зараз нам вже 65. Але так вийшло, що ми з чоловіком переїхали в інше місто, тому з Тамарою я бачуся дуже рідко, в основному розмовляємо по телефону, і то з роками ці бесіди все рідше відбуваються. Зрідка я приїжджала до неї в гості, вона нас відвідувала пару раз за весь час, лише на великі свята.

З чоловіком у Тамари теж не склалося, вона розлучилася ще 17 років тому. Сама, за своєю ініціативою – пив, на роботі ніде довго не тримався, речі та предмети з дому став виносити. Тамара довго терпіла, але втомилася і подала на розлучення першою. Сказала, що хоче жити спокійно, а чоловік змінюватися не хоче.

Син у них єдиний був у шлюбі, Павлом звали. На той момент синт вже великий був, все добре розумів і підтримував маму. Тамара віддала чоловікові дачу, куди він і переселився, згодом його не стало, а собі з сином трикімнатну квартиру залишила, багато років тому від заводу її отримали разом з чоловіком.

Заміж Тамара другий раз так і не вийшла, але з чоловіками знайомилася, правда не затримувалися чомусь вони у її житті.

А тим часом Павло зовсім подорослішав, одружився, бізнес свій навіть відкрив, з будівництвом пов’язаний. Жити з матір’ю молода сім’я не хотіла, відразу у кредит взяли двокімнатну квартиру. Бізнес у Павла процвітав, справи йшли добре, діти справно виплачували кредит і жили не погано. Павло не тільки свої проблеми вирішував, але і матері в усьому допомагав, і гроші частенько давав на продукти і комунальні платежі.

А через декілька років у Павла почалися проблеми у бізнесі, справи стали геть поганими. Дружина його тоді в декреті з малятком була. Якось в одну мить втратив він свою справу, а разом з ним і доходи. А кредит потрібно було виплачувати, щомісяця чималенька сума.

І одного дня прийшов Павло до матері з серйозним прохання. Просив матір продати квартиру:

– Давай, мамо, твою квартиру ми продамо, купимо тобі однокімнатну ближче до нас, а на виручені гроші ми з Аліною кредит закриємо, інакше ризикуємо втратити свою квартиру. Допоможи нам. Навіщо тобі трикімнатна квартира одній, так і будинок тут вже зовсім старий, розсипається?

Тамару таке прохання дуже обурило. Павла, звичайно, шкода було, але от щоб квартиру трикімнатну свою продати – ні в яку. Нехай, каже, батьки твоєї дружини допомагають, я вам з весіллям допомогла. Самі взяли кредит, самі і вирішуйте, допомогти мені зараз вам нічим, грошей немає, а продавати квартиру я не буду.

Дуже посварилися вони тоді, пішов син і довго потім з матір’ю не розмовляв. Від невістки дізнавалася, що пити почав, з роботою туго зовсім у нього, грошей додому зовсім не приносить, навіть дитину немаж на що утримувати.

Хвилювалася Тамара, намагалася вибачення у сина попросити, грошей невістці своїй носила – допомагала продуктами. А от Павло пробачати матері не спішив, було таке враження, що йому зараз все байдуже, йому і так добре. Та й невістка тримала образу, що Тамара відвернулася від них у важку хвилину.

Так і прожили в цій метушні пару років, поки одного разу пізно ввечері в двері Тамари не подзвонили, вона розгледіла постать сина. Відкрила, він, ледве на ногах стоячи, пройшов в коридор. Брудний, у порваних штанах.

Ледве до спальні дійшли, поклала на ліжко, давай невістці телефонувати. А вона каже, що вже тиждень як його вигнала і подає на розлучення. А на квартиру Павло нехай не претендує, батько їй допоміг закрити кредит, і вона відсудить її собі з донькою. Я яке там життя у Павла, її більше не хвилює, попросила не дзвонити і не турбувати, сказала речі його сама занесе, коли матиме час.

Вранці Тамара мені зателефонувала, вона була дуже засмучена, плакала, розповіла все це.

Відтоді пройшло 3 роки. Павло живе з Тамарою, життя свого не змінив, на людину перестав бути схожий, на зауваження мами уваги не звертає. Звинувачує її у всіх своїх бідах:

–  Це ти мені все життя зіпсувала своєю жадібністю. Ось живи тепер у своїй трійці радій, а я вже тобі солодке життя забезпечу!

Онучку Аліна Тамарі не дає, навіть фотографії не показує. На Павла аліменти подала, він платив, поки працював, а зараз вже й копійки сам не має.

Тамара хворіє. Себе звинувачує, шкодує, що тоді відмовила синові, пошкодувала квартиру – усвідомлює свою помилку, та пізно вже.

Підтримую я свою подругу як можу. Судити не беруся – хто знає, як все склалося б, продай вона тоді житло і допомогла синові. Можливо б діти відвернулися тоді й від неї. Не знаю, як правильно було вчинити, така у неї доля, можливо.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – aponet.