З свахою я посварилася ще на сватанні. Мати зятя заявила, що весілля – це дурна трата грошей і витрачатися на це вони не будуть. Я ж, як жінка, розуміла, якою важливою подією є весілля для дочки. Загалом, з майбутніми родичами ми посварилися, але весілля відгуляли. Ще одним питанням, яке відразу виникло, було питання про те, де будуть жити молоді. Тут свати мене теж здивували

Життєві історії

З свахою я посварилася ще на сватанні. Мати зятя заявила, що весілля – це дурна трата грошей і витрачатися на це вони не будуть. Я ж, як жінка, розуміла, якою важливою подією є весілля для дочки. Загалом, з майбутніми родичами ми посварилися, але весілля відгуляли. Ще одним питанням, яке відразу виникло, було питання про те, де будуть жити молоді. Тут свати мене теж здивували

У мене є одна донька, і я, як кожна мама, завжди щиро бажала щастя своїй дитині. Коли Оксана привела додому Анатолія і сказала, що буде виходити заміж, ми з чоловіком повністю підтримали її. Та й Анатолій, як зять, мені цілком імпонував. Незабаром хлопець прислав до нас старостів.

І тут у нас не склалося, з першого знайомства у мене виник конфлікт з його матір’ю. Мати зятя заявила, що весілля – це дурна трата грошей і витрачатися на це вони не будуть. Я ж, як жінка, розуміла, якою важливою подією є весілля для дочки, особливо її мрія про весільну сукню. Позбавити цієї мрії єдину доньку я не могла.

Загалом, з майбутніми родичами ми посварилися, але весілля відгуляли. Ще одним питанням, яке відразу виникло, було питання про те, де будуть жити молоді.

Жити в селі вони не хотіли, бо тут нема роботи. У нас був будинок, але молодим хотілося бути ближче до цивілізації. Все-таки у великому місті можливостей більше. Почали думати, як бути і що робити. Дочка спочатку переїхала до чоловіка і його батьків. Свекри ніби не мали нічого проти, але через деякий час донька почала скаржитися, що свекруха постійно скандалить, не дає їй життя. Мені було дуже шкода дочку, але допомогти я їй нічим не могла. Ми з чоловіком жили в невеликій однокімнатній квартирі, тому у нас просто не було місця, щоб їх прийняти.

Ситуація погіршилася, коли донька народила дитину. Свекруха їй зовсім не допомагала. Я теж не могла прийти до них в гості, оскільки так і не помирилася з свахою. Я розуміла, що треба щось робити, тому ми з чоловіком порадилися і вирішили продати наш будинок в селі. Переступивши через свою гордість, я пішла до свахи домовлятися про те, щоб навпіл купити квартиру для дітей.

Але сваха знову не хотіла мене слухати:

– У нашого сина є квадратні метри, – відповіла мені мама мого зятя. – А якщо вам треба, то самі і купуйте квартиру.

Я пішла від неї, як обпльована, моєму обуренню не було меж. На виручені з продажу будинку гроші, ми зробили перший внесок на квартиру. Мені тоді було п’ятдесят шість років і я вирішила ще на кілька років поїхати на заробітки. В Італії я пробула три роки, і нам вдалося повністю виплатити квартиру і зробити ремонт.

Моя донька переїхала в куплене мною житло, а незабаром у нас з’явився ще один внук. Тепер я спокійно могла приходити до доньки, няньчити внуків і допомагати їй. Але якось я прийшла і побачила, що моя Оксана сильно плаче. Виявляється, після восьми років спільного життя у Анатолія з’явилася інша жінка. Він сам про це зізнався дружині і подав на розлучення. Але найгіршим був той факт, що зять настільки знахабнів, що подав заяву на розділ майна, в тому числі і квартири, яку ми з чоловіком купили для них! Пояснюючи це тим, що протягом кількох років він оплачував комунальні платежі.

Але я заспокоїла доньку, запевнивши, що він нічого не отримає. Коли я придбала квартиру, я оформила її на себе. А потім вже зробила дарчу на доньку. Життя мене навчило, що людям не можна довіряти, навіть дуже близьким.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.