Бідолашна Варвара терпіла чоловікові з усіх сил. Прощала загули, те, що з двома дітьми доводилося жити у скруті та економити кожну копійку. Утримувала родину лише вона, а Геннадій, коли мав гроші, не відмовляв собі: як не новий одяг купував, то черговий мобільний телефон.

Варвара з чоловіком жили погано. Геннадія важко було назвати хорошим сім’янином. Він не лише перебивався тимчасовими зароб ітками та не приділяв уваги двом донькам, а й зраджував дружині з багатьма жінками.

Бідолашна Варвара терпіла чоловікові з усіх сил. Прощала загули, те, що з двома дітьми доводилося жити у скруті та економити кожну копійку. Утримувала родину лише вона, а Геннадій, коли мав гроші, не відмовляв собі: як не новий одяг купував, то черговий мобільний телефон.

Подруги радили Варварі покинути благовірного, але вона завжди обривала їх на півслові. Бо любила свого Гену. Він був першим і єдиним чоловіком у її житті: познайомилися у її дев’ятнадцять, зустрічалися кілька місяців і одружилися. Здавалося, житимуть щасливо та безхмарно, але невдовзі після народження старшої Елі чоловік почав зникати з дому. Через деякий час сусіди донесли — у Гени є кoханка. Випадково побачили їх разом в ресторані. Як же тоді плакала Варвара, як просила чоловіка одуматися… Він обіцяв, навіть клявся, але минало трохи часу і у нього з’являлася чергова пасія.

Тому Варварі нічого не залишалося, як терпіти. Самотужки давала раду по господарству, з дітьми та ще й на роботу встигала. Чи не найбільше гнітило те, що на боці свого гулящого сина була свекруха. На Варварині сльози мала єдину відмовку: якби у сім’ї все було гаразд, то Геннадій у гречку би не скакав.

Не знати, скільки б тривали Варварині потуги, якби якось не застала чоловіка з кoханкoю в їхній спальні. Посеред білого дня. От-от зі школи мали повернутися їхні діти, а квартирою розгулювала чужа нахабна жінка у Варвариному халаті.

— Геть втратив розум! — розкричалася Варвара. Її галас здійняв на ноги весь під’їзд. Але жінці було вже байдуже. Вона зважилася на те, від чого стримувалася дванадцять років подружнього життя: виставила чоловіка за двері.

Потім була довга судова тяганина. Геннадій посмів судитися з Варварою за спільно нажите майно. Олії у вогонь підливала й свекруха, бо тепер синочок, що не звик працювати, сів на її шию. Але Варвара й не думала прощати зрадника. В одну мить усі почуття до колишнього у ній вигоріли дощенту.

Їй із донечками велося несолодко. Особливо гірко стало пізньої осені. Наближалася зима, улюблені свята дітвори, а Варвара, мов на зло, залишилася без роботи. Жінка не спала ночами і все думала, за що купити дівчатками зимове взуття та теплий одяг, де знайти гроші, щоб придбати донечкам подарунки?

В один із таких сумних вечорів до Варвари завітав несподіваний гість — молодший брат Геннадія. Федір переступив поріг, подивився на засмучену жінку і витягнув з гаманця кілька тисяч гривень.

— Знаю, що тебе скоротили, Варваро. Візьми для племінниць гроші. Не хочу, щоб вони бідували. Та й соромно мені за брата, — промовив зніяковівши.

Від здивування у жінки, здавалося, зник дар мови. Не встигла вона запросити Федора до хати, як він попрощався з дівчатками й зник.

Проте через кілька тижнів Федір завітав до них знову. Знову підкинув Варварі трохи грошей та допоміг зробити домашнє завдання племінницям. Пообіцяв допомагати й надалі, бо Геннадій і не думав братися за розум. Дивно, проте Федір був повною протилежністю старшого брата — працьовитий, сумлінний, поміркований. Щойно закінчив виш, як одразу влаштувався на роботу.

Правда, молодший на п’ять років брат був не таким красенем, як Гена. А ще був мовчазним та закритим. Може тому дівчата досі оминали його. Зрештою, він теж у вільний час сидів за книжками, а не шукав ту єдину.

Біда трапилася несподівано. У молодшої донечки раптово підвищилася температура, ніяк не вдавалося її збити. Варварі довелося викликати «швидку». Вона й забрала їх з дитиною до лікарні. Вже там лікарі встановили, що в дівчинки пневмoнія. Варвара була у розпачі: дитині потрібні ліки, а грошей із собою взяла обмаль. Ще й допомогти ні- кому. Від безвиході під ранок зателефонувала Федорові й повідомила невтішні новини, попросила принести необхідні ліки.

Він примчав на таксі за якихось пів години. Приніс у пакеті всі необхідні медикаменти. І підтримував Варвару з донькою всі два тижні, що та пробула в лікарні. Залишився на господарстві зі старшою племінницею, готував їй їжу та відпроваджував до школи. Без жодного зайвого слова.

Той важкий період зблизив їх. Варвара не знала, як дякувати Федоров і за його добре серце. Але розуміла, що не може більше користуватися допомогою брата колишнього чоловіка. У нього — своє життя. Так і сказала про це йому.

— Племінниці мені не чужі, — відповів Федір.

І вразив її раптовим зізнанням. Розповів, що давно закоханий у Варвару, але завжди приховував свої почуття. Спочатку він поважав вибір брата, потім не втручався у чужу сім’ю, хоч завжди просив Геннадія зав’язати з гулянками, просив цінувати дітей та дружину.

Втім, до його думки ніхто не прислухався.

— Він — не розумний, мій брат, — зітхнув Федір. — Бо ти неймовірна жінка: красива, розумна, чуйна та вірна.

Варвара благала його замовкнути. Бо вони надто різні, бо Федір молодший від неї, між ними багато перепон. А у нього обов’язково буде інше кохання та щаслива родина.

— Ні, ні, я завоюю твоє серце. Обіцяю тобі, ми будемо разом, — стояв на своєму Федір.

Минуло два роки, перш ніж йому вдалося дотримати слова. Але Федір домігся свого. На відміну від брата, він — справжній чоловік.

Сьогодні Варвара з Федором разом. Попри осуд окремих людей та клятьбу свекрухи. Незважаючи на конфлікти з Геннадієм, який дорікав, що Варвара навмисне причарувала його брата.

Спочатку знайомі дивувалися цій парі, але після гостин у цієї родини всі по-доброму заздрять Варварі та Федорові. У їхній сім’ї панують повага, затишок і взаєморозуміння. Вони завжди підтримують одне одного. Бо добре знають, що любов — це не тільки слова, а насамперед вчинки. І турбота. Турбота про того, хто тобі дорогий.

Василина ШЕПЕТІВСЬКА.