– Чим ти мене напоїла? Мабуть, спеціально чогось недоброго підмішала, щоб і вдень, і вночі спала та вам не заважала. Все тiло бoлить, а нoги крутить!

Кожного разу, коли онук Андрій приходив відвідувати бабу Марину, та скаржилась:

– Як одружився, то й забув за мене! Раніше кожного дня відвідував. Схуд, змарнів… Мабуть, несолодко у приймах живеться?

Той похнюпився:

– Хорошого мало… Шестеро людей в одній кімнаті! Зручності у дворі, гарячої води взагалі немає. Теща буркотлива: не так став, не там сів, не так зробив, а тесть майже кожного дня вмазаний приходить.

Бабуся з жалем:

– Андрійчику, переходьте із Аліною жити до мене! Вода, газ, п’ять кімнат! Я й за послуги платитиму! Може, коли миску супу занесете, чи за лiками хтось із вас сходить. Оце й усе, що від вас попрошу, буде мені до кого слово сказати.

Аліна як почула, що житимуть у окремій кімнаті, то відразу кинулась пакувати речі, приказувала:

– Оце так пощастило! Окрема кімната, ванна, та ще й платити не треба!

Через кілька днів і вселилися. Увечері перед телевізором попивали чай. А тут бабуся:

– Онучку, підкрути тихіше звук, гoлова тріщить! А краще взагалі його вимкніть! Я на старість стала така чутлива, ледь малий шерхіт, а я вже кидаюся!

Молодята зітхнули, вимкнули телевізор і почали вкладатися спати. За стіною голосно зазвучала арія із якоїсь опери. Аліна аж сіпнулася, а Андрій зареготав:

– Це бабусине радіо, вона його ніколи не вимикає, бо недочуває.

Після арії були українські пісні, потім якась передача, потім ще щось… Так-сяк заснули. Вранці бабуся, зав’язавши голову вовняним платком, ойкала:

– Перебили весь мій сон! Очей не склепила!

Онук заспокоював стару:

– Ось чайку вам наллю, заспокiйливого, дружина свіжого бульйончику принесе, а вдень відпочинете.

Стара поїла, випила чаю, а потім почала скаржитись:

– Чим ти мене напоїла? Мабуть, спеціально чогось недоброго підмішала, щоб і вдень, і вночі спала та вам не заважала. Все тiло бoлить, а нoги крутить!

Заспокоїлась лише тоді, коли під вечір до неї в гості завітали дві сусідки та дід Микола. До опівночі співали під гармошку пісень своєї молодості. Вранці до онука із претензіями:

– Що ви там вночі обговорювали? Я й вухо до стіни прикладала й під двері підходила, нічого не розібрала. Бубоніли й заважали спати.

Отримавши рахунки за світло й за газ, мало не зомліла:

– Як сама жила, то о шостій вечора спати лягала, а о сьомій ранку прокидалася! Телевізор по півроку не вмикала! Милася раз на тиждень та й то в мисці! Копійки платила за послуги! А тут на дві сотні накрутило!

Цілий день просиділа на лавці, жаліючись сусідам:

– Взяла до себе, думала, поважатимуть, допомагатимуть, а у них ні жалю, ні совісті! Все на зло роблять.

Андрій злостився:

– Хіба це життя? Ні комп’ютер увімкнути, ні телевізор подивитись, а про те, щоб гостей покликати, вже й мовчу, а незабаром маленьке з’явиться…

Почувши про майбутню дитину, бабця розхвилювалася:

– Я глядіти не буду! На мене не розраховуйте. З моїми бooлячками ще щось не так зроблю, а тоді винна буду.

І вже так лагідно до онучка:

– Умов дружину, може, ще не пізно, нехай би сходила на aбopт… Діти ще будуть!

Аліна, почувши прохання старої, вибралась із квартири за кілька хвилин, Андрій — слідом.

Наступного дня баба Марина сиділа на лавці й тужила:

– Покинули! Не хочуть доглядати стару! Якби гроші тикала кожного дня, то бігали б, а нема грошей, то й доглядати не хочуть. Немає кому по хліб сходити, чаю підігріти.

Перехожі співчутливо хитали головами, жаліючи стареньку, хтось із сусідів купив їй пів-хлібини й пакет молока…

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!