– Мамо, я не кохаю Галину, та дитину без батька залишити не можу. Але як це повідомити Вікторії, з якою я мріяв створити сім’ю? – просив моєї поради Михайло. Ситуація дуже неоднозначна. Вікторію я вже полюбила, як рідну доньку. Ми з сватами вже зробили перший внесок на їхню спільну квартиру. Ні Вікторія, ні її батьки не пробачать Михайлу цього вчинку, а весілля призначено на липень

Життєві історії

– Мамо, я не кохаю Галину, та дитину без батька залишити не можу. Але як це повідомити Вікторії, з якою я мріяв створити сім’ю? – просив моєї поради Михайло. Ситуація дуже неоднозначна. Вікторію я вже полюбила, як рідну доньку. Ми з сватами вже зробили перший внесок на їхню спільну квартиру. Ні Вікторія, ні її батьки не пробачать Михайлу цього вчинку, а весілля призначено на липень

Вчора до мене прийшов син за порадою, а я не знаю, що йому сказати. Адже ситуація, в яку він потрапив, насправді дуже неоднозначна. У Михайла влітку має бути весілля. Дівчина мені дуже подобається – розумна, красива, цілеспрямована. Вікторія закінчує навчання закордоном, якраз через місяць має повернутися.

Зустрічаються вони вже кілька років, але рідко бачаться. Вікторія в Польщі, а у Михайла робота в Україні. Після весілля вони думали взяти квартиру в кредит і починати в Україні спільний бізнес. Ми з сватами обіцяли допомогти. Підготовка до весілля йде повним ходом, Вікторія теж дистанційно приймає у цьому активну участь.

І тут мій син мені заявляє, що його співробітниця чекає від нього дитину. Я спершу втратила дар мови, думала, що син жартує. Я знала, що на роботі у нього є подруга, Галина. Жінка на два роки старша, досвідчена. Завжди приносила пиріжки і різні смаколики на роботу, по дружньому підгодовуючи Михайла. І ось чим закінчилися ці дружні стосунки. Галина сказала Михайлові, що чекає дитину і незалежно від його рішення, стане матір’ю.

Михайло і сам здивований – не знає, що йому тепер робити. Адже дитина, це дуже серйозно. Відмовитися від рідної душі він не зможе, не так він  у нас вихований. Прийшов до мене, щоб я дала йому пораду. А що я можу сказати, цей вибір він має зробити сам. Водитися з цією Галиною, поки наречена закордоном, з його сторони було дуже немудро і необачно.

– Мамо, я не кохаю Галину, але дитину не можу залишити. Але як це повідомити Вікторії, з якою я мріяв створити сім’ю? – плакав у мене на плечі Михайло.

– Синку, ти сам винен, – відповіла я йому. – Про що ти лише думав?

– Так вийшло. І що тепер робити?

Якби ж я знала, то порадила б сину правильний вихід. Але ситуація дуже неоднозначна. Вікторію я вже полюбила, як рідну доньку. Ми з сватами вже зробили перший внесок на їхню спільну квартиру. Тому оголосити їм всім зараз правду, рівноцінно тому, що зруйнувати всі мости між нами. Ні Вікторія, ні її батьки не пробачать Михайлу цього.

Але, з іншої сторони, приховати цей факт буде не чесно, по відношенню до них. Та й містечко у нас маленьке, цікаві новини швидко розлітаються. Галина теж не збирається сидіти, склавши руки. Я більше, ніж упевнена, що це вона цілеспрямовано йшла напролом, в надії заполучити мого сина. Тепер всі козирі у неї в руках, і як вона ними скористається – невідомо.

Весілля у Михайла з Вікторією мало бути в липні, по Петру. Як бути в цій складній ситуації, я не знаю. Вікторії ми теж поки-що нічого не сказали. Але так довго тривати не може, треба щось вирішувати.

Фото ілюстративне.