«Мені можна тут жити? Тепер це правда мій дім?» — такими були сльози щастя свекрухи

Які батьки не мріють виховати дитину успішною, чесною, а головне – вдячною? Але навіть у найпрекрасніших людей часом виростають нікчемні діти. І важко сказати, чому при однаковому вихованні люди абсолютно різні. Це стосується і ставлення до батьків, інформує Ukr.Media.

Сьогодні ми розповімо історію, в якій переплелися жадібність, невдячність і самопожертва. Той випадок, коли діти зраджують батьків, що, на жаль, не так уже й рідко в наш час. Втім, у нашої розповіді свій, незвичайний фінал.

Будинок свекрухи

Моя свекруха Тамара Степанівна – жінка дуже скромна і чуйна. Тому, коли донька Інна попросила розміняти квартиру – добродушна пенсіонерка не відчула підступу і погодилася. Складно було повірити, що улюблена дочка піде на обман і залишить мати на вулиці, але так і сталося.

Відносини зі свекрухою у мене були чудові і ми з чоловіком вирішили, що Тамара Степанівна буде жити у нас – ми не могли залишити її на вулиці. Але якщо ні мене, ні дружину таке сусідство не стомлювало, то свекруха відчувала себе не в своїй тарілці.

«Мені якось незручно, що я вас соромлю, сиджу на шиї. У вас ж сім’я…»

Економлячи свою крихітну пенсію, вона щоразу намагалася підсунути мені конверт з грошима на продукти або оплату комуналки. Хоча ми з чоловіком зовсім не бідували – обоє при роботі. Та й брати гроші з найближчої людини було яось неправильно.

Поки ми з ранку до вечора пропадали по справах, свекруха, здається, тільки тим і займалася, що наводила порядки: вимивала і чистила. Не сказати, що вона велика поборниця чистоти, але таким чином вона намагалася зробити нам приємне, подякувати. Я переконувала її, що це зайве і що не варто обтяжувати себе постійно, адже вдома і так чисто. Але все повторювалося.

Навіть у туалет свекруха намагалася ходити як можна рідше. І коли всі були вдома, терпіла до останнього, а це неприпустимо для жінки її віку. Бесіди на цей рахунок ні до чого не приводили.

«Я тут гість і веду себе як в гостях», – упиралася Тамара Степанівна, підтискаючи губи.

Так довго тривати не могло, і ми зважилися маму переселити. Самі ми живемо в передмісті і поблизу розташовані кілька селищ. В одному з них знайшли підходящу ділянку – облаштований (що для самотньої літньої жінки дуже важливо) маленький будиночок з каналізацією, тепло-, газо – та водопостачанням. На додачу йшла невелика земельна ділянка 4 сотки.

Ціна була цілком адекватною: частина грошей у нас була, частину довелося позичити. Порадившись з чоловіком, вирішили – треба брати.

Свекруха довго не могла повірити купівлі. При переїзді вона ледь стримувала сльози радості і, здається, навіть підстрибувала на місці від нетерпіння, обіймаючи то чоловіка, то мене.

«Це мені? Мій дім? У мене буде свій будинок?»

Ми допомогли перевезти речі і Тамара Степанівна стала обходити свої нові володіння.

«Так, тут у мене квітник буде, а тут полуниці насажу. Такого смачного варення наварю, що пальчики проковтнете!»

Ми маму залишили наодинці з приємними клопотами, попередньо розставивши на її прохання меблі і розклавши речі. А вона, напевно, вже в сотий раз нас дякувала і вимагала скоріше приїжджати в гості.

Саму ділянку ми втрьох вирішили оформити на чоловіка.

«Так буде правильно. Ще Інка, чого доброго, приїде свою частку вимагати», – розважливо промовила свекруха. На тому і порішили.

Дочка місяця через три дізналася, що у матері з’явилося нове житло… і поспішила в гості. Виявилося, донька одумалася і приїхала до мами провідати, привезла внучку і заодно стала набиватися в спадкоємиці. Перший час Інна навіть збиралася оселитися у матері, але в крихітному будиночку втрьох поміститися було проблематично.

Правду кажуть, що мати ніколи не відмовиться від своєї дитини, навіть якщо та її зрадила. Тамара Степанівна тішилася приїзду дочки і з задоволенням поралася з онукою. Але коли «любляча донька» дізналася, що будинок на матір не оформлений і їй більше нічого від родичів не вдасться отримати, то зникла так само швидко, як і з’явилася.

А ось моя добра свекруха, Тамара Степанівна, розчинилася в приємних турботах: вона квіти насаджує, то бур’яни випалює, то в саду возиться. У своєму домі, при ділі і на свіжому повітрі мама просто розцвіла.

Не можу не сказати, що моя свекруха – чудова жінка. Мені жодного разу не доводилося слухати від неї поганих слів. Але саме такі чудові люди найчастіше страждають від людського лицемірства і підлості, часом навіть від найближчих людей.

Ми з чоловіком, в міру наших можливостей, намагалися віддячити Тамарі Степанівні. І коли ми дивимося, з яким задоволенням вона порається по господарству і приймає у своєму домі гостей, ми радіємо, що вчинили правильно і зробили маму щасливою.