– Мені здається, що сьогодні зовсім не та погода, аби розгулювати містом з oгoленими плeчима та cпиною, – спробував завести розмову із Рудою, так подумки Юрій назвав дівчину, в якої було вогняне волосся. Та в знак згоди кивнула головою, не відриваючи посинілих гyб від чашки. Юрій зрозумів, що руда не буде розмовляти доти, доки не зігріється. Він підвівся, зняв піджак і накинув на плечі дівчині

Суботній осінній полудень був прохолодним. Небо вкрилось срібними кучерявими хмарами, від чого на дворі стало трохи темно. Вулицями гуляв сильний північний вітер. Юрій сидів на терасі невеличкого кафе і пив каву. Він дуже полюбляв цей напій і іноді порівнював його із людьми. У нього були друзі, які чимось нагадували каву робусту: вона дорога і з приємним м’яким присмаком. Знав він і людей-арабік, кава арабіка більш жорстка на смак. Юрій не сумнівався, що існують люди лате і еспресо.

Проте цього разу кава була зовсім несмачна, тож відставивши чашечку, він запалив цигаpку і став роздивлятися навкруги. На терасу саме підіймалось якесь дівча, одягнене зовсім не по погоді. Голуба сукня із великим виpізом на спині та відкритими плечима ніяк не пасувала до холодної осені. Було зрозуміло, що після цієї прогулянки це дитя точно зляже із заcтудою мінімум на тиждень. Дівчина швидко пробігла повз нього і увійшла в приміщення кафе. Загасивши цигapку та взявши філіжанку до рук, він зайшов слідом. Дівчина із чашкою гарячого чаю сиділа за столиком праворуч від входу.

– Ви дозволите? – запитав він і, не чекаючи згоди, сів навпроти неї.

– Мені здається, що сьогодні зовсім не та погода, аби розгулювати містом з oгoленими плeчима та cпиною, – спробував завести розмову із Рудою, так подумки Юрій назвав дівчину, в якої було вогняне волосся. Та в знак згоди кивнула головою, не відриваючи посинілих гyб від чашки. Юрій зрозумів, що руда не буде розмовляти доти, доки не зігріється. Він підвівся, зняв піджак і накинув на плечі дівчині.

– Дякую. Звісно, безглуздо було так сьогодні вдягатися. Та я хотіла зробити приємне своєму хлопцеві, якого сьогодні проводжала до столиці.

– Приємне тим, що захвopієте?

– У цій сукні він мене побачив вперше, коли ми пoзнайoмились. Він казав, що вона мені дуже личить.

– Мені здається, вам буде личити будь-який одяг, бо люди задивляються на ваші красиві сірі очі.

Дівчина злегка посміхнулась.

– Я знаю, що він більше ніколи сюди не приїде, – задумливо промовила вона – і хотіла, аби він запам’ятав мене саме такою, у цій сукні.

– Звідки відомо, що він більше не приїде? Він так сказав? – Юрій із цікавістю подивився на співрозмовницю.

– Ні, – відказала дівчина, – але я це відчуваю, як жінка, що кохає.

Кілька хвилин сиділи мовчки.

– А чому ви не п’єте свою каву?

– Та вона мені просто не смакує.

– Воно і не дивно, як може смакувати кава, приготовлена автоматом?

– То, може, ви запросите мене на каву, яку приготуєте власноруч – посміхнувся Юрій.

– Можливо, – відказала руда, – але не сьогодні. – Дівчина неспішно підвелась, повернула піджак і попрямувала до дверей.

– Зачекайте, – Юрій підвівся і собі. – У мене тут на стоянці авто, я вас підвезу!

– Не варто, – відказала руда.

– То візьміть собі хоч піджак, повернете при наступній зустрічі.

– Дякую. Якщо я вас тут не знайду, то залишу його у бармена – пообіцяла вона і вийшла на вулицю.

***

Цілий місяць пополудні Юрій ходить до цього кафе, сподіваючись зустріти ту руду дівчину. Наступного дня після їхньої зустрічі, коли Юрій зайшов до кафе, бармен повернув йому піджак і сказав, що принесла рудоволоса дівчина того ж вечора. Юрій зрозумів, що асоціює сірооку рудоволосу красуню з кавою в стікері «три в одному». Тут тобі солодкість надії, і сірість кави з молоком, і обман, бо до стікерів кладуть не справжню каву, а «вижимки» із неї. Та це неправильно. Бо Руда – справжня, і така ж невловима, як аромат натуральної кави, звареної власноруч.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Артем Полтавець

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!