Одеса. Їдемо з Назаром в тролейбусі. Навпроти сидить жінка. На вигляд років 70. Слухає наші розмови. В одну із пауз каже…

Їдемо з Назаром в тролейбусі. Навпроти сидить жінка. На вигляд років сімдесят. Слухає наші розмови. В одну із пауз каже:

— Молодиє люді, я ізвіняюсь, но ви так красіво разговаріваєтє на укрАінском, что я аж заслушиваюсь.

— Це природньо, ми ж українці.

— А ви ж откуда самі будете?

— З Одеси.

Пауза.

— Не поняла. Хто, маленький родився в Одєсі?

— Ні. І я, і він.

— Да развє ж таке буває?

— Ну як бачите, буває.

— Нє, слухайте, це так гарно… Я просто нє можу вас нє отблагодарити, от беріть…

Дістає з корзини абрикоси і яблука. Складає в пакет.

— Та не треба, в нас усе це є.

— Беріть, я настаіваю! Мені стільки не надо, в мене на дачі много всьогО.

— Ну добре, дякуємо.

— Ви понімаєте, я за полвіка в Одесі вже і мову свою підзабула, нормально говорить уже не можу, а тут ви… і ще кажете, що мєсні… так приятно.

— Нам теж…

Serhii Bryhar