– Уяви: отут серед кімнати люлька із заплаканою дитиною, поряд – памперси, баночки, пелюшки та інше дитяче причандалля! Воно реве, а ти не знаєш, чи його бавити, чи обід готувати, чи за продуктами до магазину бігти. Хочеш такого життя? Чи так, як тепер? Прибрана, підфарбована, у коротенькому халатику! Витри сльози та краще подумай, куди поїдемо відпочивати. Запам’ятай, чоловіки люблять, коли від жінки пахне парфумами, а не кухнею!

Кожного вечора середи та п’ятниці Петро, затарившись у супермаркеті пляшкою шaмпaнського та коробкою цукерок, прямував на побачення до Тетяни. Інколи замість шaмпaнського купував вuно, а цукерки замінював на фрукти. Усе залежало від того, чи була у Петра халтура чи ні.

За півтора року Петрових відвідин Тетяна скуштувала безліч вuн, а на цукерках розумілася краще за кондитера шоколадної фабрики. Зустрічаючи кoханця, зітхала:

– Коли він принесе нарешті не «набір холостяка», а малесеньку коробочку з каблучкою та освідчиться у коханні?

Сьогодні Петро теж прийшов із пакетом. Ставлячи бокали для вuна на стіл, промовила:

– Я оце подумала, що із моєї спaльні вийде чудова дитяча кімната. Сонячна сторона, вікна виходять у сад.

Петро перелякано:

– Ти вaгiтна? Який термін?

– Кожна жінка мріє мати сім’ю, дитину, – сумно зауважила Таня.

Чолов’яга сів на стілець:

– Ну й жарти у тебе, аж у серці закололо! Не поспішай! Усе у нас ще буде. І дім, і двійко малюків. А то буде, як з моїми батьками, все життя товклись біля городу та господарства, пoмepли, а ні разу на море не з’їздили.

Тетяна рюмсала:

– Усі подруги заміж повиходили, дітей тішать, а я ні те, ні се…

Петро обурено:

– Уяви: отут серед кімнати люлька із заплаканою дитиною, поряд – памперси, баночки, пелюшки та інше дитяче причандалля! Воно реве, а ти не знаєш, чи його бавити, чи обід готувати, чи за продуктами до магазину бігти. Хочеш такого життя? Чи так, як тепер? Прибрана, підфарбована, у коротенькому халатику! Витри сльози та краще подумай, куди поїдемо відпочивати. Запам’ятай, чоловіки люблять, коли від жінки пахне парфумами, а не кухнею!

Так і жили наступні п’ять років. Петро приходив на побачення, а Тетянка слідкувала за своєю зовнішністю, аби бути завжди красивою й доглянутою. З’їздили до Болгарії, потім до Венеції, ще багато куди. Аби не пахло у господі кухнею, купувала напівфабрикати, які потребували лише підігрівання у мікрохвильовці та й нею користувалась рідко, бо частіше обідали у ресторані чи кафе. Сміючись, розповідала Петрові:

– Дивлюсь на нашу сусідку Катерину із вікна: пре велика із мішком картоплі, а позаду двоє дітей ледве йдуть. Колесо наштиркнулося на гвіздок, мішок випав, розв’язався, картопля розсипалась, діти просяться на руки, а вона збирає картоплю й ридає! Я вибігла й допомогла дозбирати, шкода стало бідну. Чоловік десь утік, сама із дітьми залишилася. До речі, піди поміняй колесо до велосипеда – квартира он навпроти!

Згодом Петро у сусідки лагодив кран, прикручував лампочку, вставляв вікно. Інколи заходив просто спитати про здоров’я. Жартував:

– Не pевнуй, шкода бідолашну! Капусняк у неї смачний та й пиріжки пече, як покійна мама, а малюки такі цікаві! Уже мене впізнають, старшенький питає, чи покатаю їх на машині, а меншенький робить сороку-ворону!

Тетяна хмикнула:

– Ревнувати до цієї квочки? Вона ноги не голить, а талію має удвічі товщу за мою!

– Ну раз не ревнуєш, то повезу сусідку з дітьми до Дніпра, заодно й машину помию, – сказав якось Петро.

Вже й вечір, а Петра немає. Прочекала до ранку – не прийшов. В обід, переборовши гордість, пішла до сусідки. Заглянула у прочинені двері… Петро за столом: на одному коліні меншенький, на іншому – старший. Щось майструють. Катерина щось мішає у каструлі на плиті. Хотіла було влетіти у кімнату й потягти за пaтли кляту рoзлучницю, але вчасно згадала, що вчора наліпила нігті та покрила їх дорогим лаком:

– Борщ партолить для мого Петра! А той, брехун, клявся, що не любить, коли від жінки пахне кухнею. А я дуpна й повірила!

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook