В суботу на базарі я зустріла свою колишню свекруху. Вона дуже змінилася, постаріла. Я відразу підбігла до неї, привіталася і стала розпитувати про життя. Валентина Семенівна на свого сина не скаржила…

Зі своїм чоловіком я жила в квартирі свекрухи цілих 10 років. Петро відразу сказав, що своє житло нам купувати не потрібно, бо він у мами один і її трикімнатна квартира рано чи пізно дістанеться нам.

Я відразу відносилася до його слів якось недобре, бо за чутками знаю, як добре жити з свекрухою під одним дахом, ще й коли господиня там вона.

Але коли ми стали жити з Валентиною Семенівною, я побачила, що вона дуже спокійна та хороша жінка. Я не можу сказати, що вона прямо горнулася до мене, але від неї віяло якимось теплом.

Після весілля чоловік зовсім збайдужів до мене, навіть поява маленького сина, нічого не змінила в нашому житті. Жили наче сусіди якісь. Я лише зі свекрухою могла щиро порозмовляти, я ніколи нічого поганого не говорила при ній про її сина, з поваги до неї, але вона сама все розуміла. Валентина Семенівна дуже допомагала мені з дитиною всі ці роки. Вона водила Миколку в садочок, а потім в школу, завжди готувала нам їжу.

Вже 10 років минуло, і мій чоловік, неочікувано для всіх нас, сказав, що подає на розлучення, у нього є інша. Він відразу заявив, що йти нікуди не збирається, а буде жити тут, бо це його дім. А я маю піти.

Тоді вперше свекруха втрутилася в нашу розмову, вона просила сина одуматися, зберегти свою сім’ю, подумати про дитину. Але всі ці розмови були марними, бо чоловік вже зробив свій вибір, він не збирався когось ще слухати.

Я зібрала речі і пішла. А він привів туди свою нову дружину.

Я стала орендувати кімнату в однієї бабусі, мені її на роботі дівчата порадили. Важко зараз, звичайно, бо заробляю копійки, а вдвох з дитиною живемо в чужому домі. Бабуся наче й не погана, але характер має важкий, постійно їй щось не подобається, все я не так роблю. Ми навіть з сином стали їсти в своїй кімнаті, щоб зайвий раз з нею не зустрічатися, бо на хорошу квартиру я грошей немаю.

А якось я на місцевому базарі я зустріла свою свекруху, очі у неї сумні і сірі. Зі своїми проблемами я зовсім забула про неї, тому дуже була рада нашій зустрічі.

Вона на сина не скаржилася, але я зрозуміла, що їй теж живеться не просто у своєму власному домі. Ми так гарно та щиро поговорили, вона пішла, але просила, щоб я її зателефонувала.

Мені шкода свою свекруху і я б забрала її до себе, жили б разом, вона б мені допомагала, хороша ж вона людина. Але я сама не маю де жити. Як мені правильно вчинити?