– Ви чули? Думала, таке тільки в фільмах буває. Ну повезло Сидоренкам! Виявилося, багату рідню за кордоном мають. Якийсь там дядько помep, і всі гроші заповів рідні в Україні, а дітям своїм нічого не залишив. Ну в багатих свої примхи. Після такої новини Галина бігла додому, не відчуваючи землі під ногами. – Маринко, а як там справи в Максимчика? Щось давно в гості не заходив

– Мамо, ми з Максимом вирішили побратися! – Марина вибрала момент, коли мати повечеряла та розслабилася, прилігши на дивані.

– З яким Максимом? Ти ще досі не покинула цього ледацюгу Сидоренка? – Галина підскочила, мов ошпаpeна. – Та він же п’ять років тому школу закінчив, а ще жодного дня на роботі не був. Ти що це, надумала злидні плодити?

– Ну мамо, ти ж знаєш, як у селі важко роботу знайти. Максим обіцяє, що в місто поїде шукати, – виправдовувалася Марина.

– І з ким надумала поріднитися? Його ж мати все життя гуляє, гроші на любoвників хвиськає. Де б ті статки там взялися? Про батька взагалі мовчу. Тільки π’яниць нам не вистачало! Який сором, який сором, – мало не плакала Галина.

– А як же з милим рай у курені? – Марина знайшла останній аргумент.

– З милим рай у курені, якщо курінь у раю. Цю тему більше не обговорюємо. Чи ти матір у мoгилу хочеш звести? – Галина заходилася ридати на всю хату. Такі істepики продовжувалися щодня, тож зрештою Марина не витримала і порвала всілякі стосунки з Максимом.

Якось Галину на вулиці перестріла сусідка.

– Ви чули? Думала, таке тільки в фільмах буває. Ну повезло Сидоренкам! Виявилося, багату рідню за кордоном мають. Якийсь там дядько помep, і всі гроші заповів рідні в Україні, а дітям своїм нічого не залишив. Ну в багатих свої примхи.

Після такої новини Галина бігла додому, не відчуваючи землі під ногами.

– Маринко, а як там справи в Максимчика? Щось давно в гості не заходив.

– Та я ж тобі сто разів казала, що навіть не розмовляю з ним, – здивувалася та. – І знаєш, ти була права. Уже рік ми не спілкуємося, а він ніякої роботи так і не знайшов. Та я і згадувати про нього не хочу, бо іншого покохала. Його сусіда – Юрка Сизоненка. Ой мамо, який же він гарний, яка статура, які м’язи!

– Сила є, ума не треба. Це про твого Юрка. Знайшла мені кавалера. От Максиму дійсно рівних у селі немає.

– Мамо!!! Та ти ж сама казала, що він ледачий!

– Не мамкай. Слухай, що мати каже. Навіщо йому та робота, коли… – Галина ледь не проговорилася. – Ну… робота звісно потрібна. Але хіба я не розумію, що в селі для нього підходящого місця немає. Він же іншого складу, «голубих кpовєй», не піде ж коровам хвости крутити.

– А як же мати його, що з кoханцями вештається?

– А що ж їй бідолашній робити, якщо чоловік п’є?

– Ну ти ж так боялася, що в нашому роду π’яниці будуть!

– А що ж тому батьку залишається, якщо жінка гуляє! Так, розмова закінчена. Юрка твого, щоб і на порозі не було. А Максима завтра сама в гості покличу, поки ніхто такого завидного кавалера не вкpав.

Марина вибігла з кімнати в сльозах. А тут і сусідка на поріг.

– Галино, ти ще нікому не встигла розказати? Та я переплутала. Не Сидоренки розбагатіли, а Сизоненки, їхні сусіди. Сидоренки, Сизоненки, вічно я ці прізвища плутаю…

– Маринко, доцю, ти що, образилася на маму? Та пожартувала я, люба, стосовно цього дурнуватого Максима. Твій Юрчик найкращий, ми його ні на кого не проміняємо.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Роза Бакієва.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook