Відійди від мене! Відійди від мене, я сказав! Я тобі що сказав – ти не розумієш?? Ти зараз отримаєш у мене!! Іди поруч!! Відійди!!Він кричить так, що бризкає слина, репетує довго і матом, червоніє і стискає кулаки. Хлопчик стає червоним і ще нижче нахиляє голову.

Аеропорт, ранній ранок, зал вильоту, кафе на другому поверсі. За сусіднім столиком брутальний красунчик з хлопчиком років п’яти. Хлопчик ледь чутно щось шепоче, нахиляючись до тарілки. Татовий рев змушує мене здригнутися:

– Куди в туалет??! Куди в туалет?? Я тебе питав 5 хвилин тому – ти що сказав?? Ти що мені сказав, я тебе питаю?! Пісяй в штани тепер, давай, в туалет йому!

Я уважно дивлюся на батька. Він кричить так, що бризкає слина, репетує довго і матом, червоніє і стискає кулаки. Хлопчик стає червоним і ще нижче нахиляє голову.

Я тихо говорю:

– Діти цього віку ще не можуть передбачити, коли вони захочуть в туалет.

Батько люто дивиться на мене, я на нього. Через секунду він кидає хлопчикові – “Пішли!” і виводить сина з кафе, який так і не підняв голівку.

Тель-Авів, опівдні, набережна, натовпи народу. Я спокійно йду, збираючись купити морозиво. Раптом чую – крики, біля парапету, що огороджує пляж, збирається невеликий натовп. Я заглядаю вниз. На доріжці біля роздягалень стоїть моторошний чоловічий крик, надривний:

– Відійди від мене! Відійди від мене, я сказав! Я тобі що сказав – ти не розумієш?? Ти зараз отримаєш у мене!! Іди поруч!! Відійди!!

Мужик в трусах і капцях кричить, трясучись і підскакуючи, на дівчинку років п’яти. Українською. Дівчинка злякано стоїть перед ним, втягуючи голову в плечі. Я нічого не розумію. Люди на набережній теж. Він рухається вперед, дівчинка дріботить поруч. Крик, абсолютно ненормальний, надривний, агресивний, триває.

– Відійди, я сказав! Іди поруч, ти не чуєш, ти не розумієш, чи що?? Тобі врізати чи що?!!

Обличчя дівчинки не видно, її голова втягнута в плечі. До нього підходить жінка, торкає за плече. Він відскакує.

– Ще раз крикните – покличу поліцію, – говорить вона.

– Пішла нафіг!! – кричить мужик. – Це моя дитина!!

Але крик замовкає і вони йдуть – він розмашисто і нервово, дівчинка квапливо поруч. Мені дико соромно за те, що все це відбувається українською. Натовп різнокольорових іноземців шепочеться і переглядається.

Знову аеропорт, ніч, зал прильоту, паспортний контроль. Черга. Діти знемагають від очікування. Хлопчик років п’яти стрибає – із черги – і назад в чергу, до мами ближче.

У якийсь момент вона з силою смикає його за руку так, що він відлітає в сторону і назад.

– Я тобі що сказала?! – голосить мати. – Стій спокійно!! Ще раз поворушишся – я тебе здам в міліцію! Тебе заберуть!! Зараз я їм скажу, що ти погано поводишся!!

Хлопчик злякано озирається на прикордонника, який якраз проходить повз, і стоїть як укопаний якийсь час.

Через 5 хвилин в сусідній черзі лунає крик. Волає тендітна, красива, добре одягнена блондинка, безперервно смикаючи за руку свого сина, зовсім маленького, років 3-4-х:

– Ти втомився??? Ти втомився???? Ти додому хочеш?? А я, по-твоєму, не хочу?? Я тебе питаю?? Відповідай мені – я, по-твоєму, не хочу??? Тобі не соромно?? Я не втомилася?? Де я тобі візьму додому?? Він втомився, а мама не втомилася!!!

Вона волає, бризкаючи слиною і трясучи свого сина, кожен раз при ривку намагаючись його розгорнути до себе обличчям. Хлопчик втягує голову в плечі й намагається не зустрічатися з нею очима.

Ви читаєте статті про інтим, як знайти і утримати чоловіка. Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію. Про те, як вміти втішати дитину, а не лякати її до енурезу і заїкання. Про те, що таке психологічне та емоційне насильство. Про те, як залякані діти вчаться назавжди придушувати свої потреби, і це означає, що у них, уже дорослих, всередині блукає величезний обсяг агресії. Про те, як ці діти згодом на прийомі у психолога плачуть, згадуючи вас, ненавидячи вас, відчуваючи своє безсилля перед вами, вже постарілими.

Прочитайте про вікові норми. Про те, що маленькі діти не знають, коли вони захочуть в туалет – пропонувати їм «пісяти в штани» в публічному місці – це назавжди вбити в голову відчуття сорому і приниження. Про те, що здоровий п’ятирічний хлопчик в нормі не може стояти спокійно – йому треба крутитися і рухатися., і дівчинці теж. Про те, що 4-х літній не знає, що таке «довго», що таке «пів години», що таке «паспортний контроль», він може відчувати тільки, що саме він раптово став винен у тому, що мама втомилася і що йому, маляті, в такому випадку самому втомитися – чомусь соромно… Що дівчинка ні в п’ять, ні в 35 не здатна одночасно виконати команди «відійди» і «йди поруч», вигукнуті чокнутим батьком.

Ви пропонуєте дитині випробувати сором, провину і приниження в екстремальній для неї ситуації – замість підтримки, розради і допомоги. Ваші діти бачать, що дорослі – це не ви, тому що дорослий справляється, а ви не справляєтеся. І тоді ваші діти намагаються з трьох років вести себе по-дорослому з вами, щоб вас, такого крихкого і не володіючого собою, не розлютити, не налякати і не засмутити. Ви погрожуєте своїй дитині: побоями, міліцією, дитбудинком, – ви, той, від якого вона очікує захисту. Батьки – це не ті, які захищають. Це – ті, які покарають і підставлять, коли і так погано.

Ви кричите, коли відчуваєте безсилля, втому, роздратування і гнів. У цей момент ваша дитина відчуває паралізуючий страх, сором, провину і безпорадність. Крім цього, вона не зможе навчитися, як це – підтримати і допомогти, пожаліти, втішити і заспокоїти, подбати і бути уважним. Вона виростає і перетвориться в такого ж батька і партнера, який знає, як допомогти своїй дитині, але вміє тільки погрожувати, лякати, сварити, соромити і звинувачувати.

Я не знаю, коли вичерпається покоління напів-божевільних агресивних батьків і істеричних, крикливих, смикаючих своїх дітей з кожного приводу, матерів. Повірте мені – навіть якщо всі ці описані мною реальні персонажі десь там всередині люблять своїх дітей, їх дорослим дітям буде дуже важко в це повірити.