– Я, св0лота така, мала нахабств0 подумати про майбутнє моєї дитини. Мама права – сестрі спосіб життя міняти треба, почати жити відповідно до доходів

Віра і Надя були сестрами. Різниця у віці в них – півтора року, одні батьки, повна сім’я, хороша школа та оплачений інститут. От тільки дівчатка були зовсім різними. Після закінчення навчання дороги сестрі розійшлися.

Надя точно знала – вона гідна найкращого в житті. В її розумінні: забезпечений чоловік, відпустки пару раз на рік, великий (не менше 200 квадратів) будинок. І робота «для душі». Ну не сама ж Надя повинна заробляти? Хоча, нехай чоловік буде і не дуже багатий, і будинок не такий великий, і відпустку раз на рік, але щоб ніхто про це не здогадувався. У всього була одна дуже важлива умова – навколишні повинні вважати, що у Наді є все, чого вона варта.

Віра – навпаки. Вважала, що людина робить себе сама. А вже якщо приспічило мати забезпеченого чоловіка – будь добра, почни з ним з самих низів. Поживи в обшарпаних кімнатах, не спи ночами, всіляко підтримуй і допомагай. А не сиди з видом королеви, прихильно приймаючи все, наче так має бути.

Надя вийшла заміж, підійшовши до вибору супутника життя максимально відповідально – за певними критеріями. Щасливчиком виявився найперспективніший однокурсник з пристойної, на її погляд, сім’ї. Сам мав квартиру, у батьків дві квартири, брати-сестри відсутні, значить чоловік – єдиний спадкоємець батьківської нерухомості. Плюс ще на стадії залицянь стало зрозуміло, що Олександр піде на все, щоб отримати доступ до тіла. Надії.

По факту – Надя прорахувалася. Батьки її чоловіка, вийшовши на пенсію, продали обидві квартири, купили собі маленьку однушку і вирушили мандрувати по світу. Так гіпотетична спадщина чоловіка виявилася міражем. Що робити? Більше працювати на свої забаганки? Ні ви що? Хіба Надя для цього заміж виходила? Чоловік є, це його справа – гідно утримувати сім’ю. Народження спочатку однієї дитини, а слідом – другої, потягнуло сім’ю Наді на саме дно кредитної западини.

Квартира Олександра була продана, ці гроші пішли на перший внесок за іпотеку на величезний заміський будинок. Олександр боровся з непомірними апетитами дружини, але програв і здався. Черговий подарунок купувався в кредит. Поїздка за кордон – в кредит. Іпотека на будинок з грабіжницькими відсотками. Авто – в кредит. Немаленька зарплата чоловіка ледь покриває витрати на погашення кредитів та щомісячні платежі по кредитних картах.

Однак, зовнішня картинка: великий будинок, іномарки, щорічні відпустки, модний одяг. Про кредитне болото, в якому загрузло сімейство Надії, ніхто і не здогадувався.

Віра пішла іншим шляхом. Теж вийшла заміж, але по взаємній любові та з бажанням гори перевернути заради один одного. Вони знімали маленьку кімнатку в старенької бабусі, жили на прожитковий мінімум, решта коштів – в банки та фонди, щоб «працювали».

Сама Віра їздила на автобусі, її чоловік Микола – на стареньких Жигулях. Одяг з бюджетних магазинів і з ринку, взуття ремонтували, а не купували нове. Ніякої готової їжі та напівфабрикатів, походів в кіно і боулінг. Скромне життя по мінімуму.

До 30 років, Віра і Микола святкували новосілля – покупка компактної двушки в хрущовці стала справжнім святом. І на це свято зібралася вся родина Віри.

Надя, цокаючи каблучками в модних чобітках, пройшла прямо у квартиру, навіть не роззувшись і кинувши через плече: «У нас хатня робітниця прибирає! Я не звикла роззуватися!» Слідом за нею йшов Олександр. Втомлений, посивілий, з колами під очима, чоловік виглядав набагато старшим за свій вік.

– Мда, з нашими будинком – ніякого порівняння. Як ви жити будете в цій сірниковій коробці? – зверхньо питала Надя.

– Нормально вони тут жити будуть. Тим більше – це тимчасово. – заступилася за Віру Світлана Павлівна, мама сестер. – Я в Одесу поїду, до сестри. Вона овдовіла, давно мене до себе кличе. Разом не нудно. Ви у мене виросли, он які красуні стали.

– У сенсі – тимчасово? – насупилася Надя.

– Я поїду до Насті, тітки вашої, пам’ятаєте? На ювілей до мене вона приїжджала? А мою квартиру Віра продасть і вони з Миколою куплять більшу, я і дарчу вже написала. У тебе ж он який будинок, у вас із Сашком і так все добре, ви не потребуєте. А сестра твоя дитинку чекає. – пояснила Світлана Павлівна.

– А чому відразу не купили більшу квартиру?

– Надю, ми здавати мамину квартиру будемо, накопичимо грошей, та й не до поспіху поки. Років через 3-4 переїдемо. Ну що, кому шампанського? – посміхаючись, запитала Віра у присутніх.

Застілля пройшло мляво. Надя сиділа як на голках, Олександр відчував нервозність дружини та приблизно уявляв що буде. Їх діти тихо грали в планшет. Віра з Миколою були безмежно задоволеними: перша квартира – те, заради чого вони працювали, не покладаючи рук. У перспективі – поява дитини та розширення житлоплощі. Декрету Віра не боялася – якраз на час декрету і вирішено було здавати квартиру Світлани Павлівни. А потім, як тільки Віра вийде на роботу, можна і продажем-купівлею нерухомості зайнятися.

Після посиденьок, Надя висловила бажання відвезти маму до будинку. Олександр з дітьми теж вирушили додому, але на таксі.

– Я поговорю з мамою, це нечесно, що квартиру вона Вірі віддала. Я її переконаю. А ми борги погасимо, частково.  – шепнула Надя чоловікові, обґрунтовуючи доцільність його поїздки на таксі.

Дізнавшись правду про те, як живе сім’я Надії, Світлана Павлівна була шокована.

– Продавайте свої машини й будинок, гасіть частину боргів і переїжджайте в мою квартиру, я з Вірою поговорю – вона зрозуміє і поверне мені житло. Витрачайте менше, за кілька років з усіма боргами розрахуєтеся. – запропонувала пенсіонерка вихід.

Але Надя продовжила наполягати на передачі квартири їй у власність, обіцяючи розібратися з боргами як-небудь потім.

–  Ні, доню, так не піде. Ви зараз все профукаєте і знову загрузнете в боргах. Додуматися треба – відпочивати в кредит! Ну продаси ти квартиру, щось погасиш. А далі? Все по новій? Пробач, але ні. Вірі дійсно від цієї квартири більше користі буде. – твердо вирішила Світлана Павлівна.

Тоді Надя повернулася до сестри, розлючена розмовою з упертою матір’ю.

– Переписуй на мене мамину квартиру! Мені треба! – зажадала Надя від сестри.

– Ось так і вийшло, що я – погана. – жаліється Віра сестрі чоловіка, – Не стала на місце сестри, не дала їй квартиру. Я, сволота така, мала нахабство подумати про майбутнє моєї дитини. Мама права – Наді гроші з продажу маминої квартири, що мертвому припарка. Тут спосіб життя міняти треба, почати жити відповідно до доходів.

Надя більше з сестрою і матір’ю не спілкується, хоча Віра запропонувала їй допомогу – віддавати половину коштів з оренди.

– На*рена мені твоя подачка в 3 тисячі в місяць? Засунь собі сама знаєш куди! – кричала Надя.

– Нехай і далі живе невідповідно до своїх достатків. Рано чи пізно витрати за кредитами переважать доходи, як вона цього не розуміє. Хіба хороше красиве життя в кредит? Але платити-то все одно доведеться. – сумно говорить Віра.

ДЖЕРЕЛО